"Актуальна правова позиція"

Постанова ОП КЦС ВС від 26.17.3505 у справі № 870/80981/08 (№ ї ЄДРСР 333499261).

Ухвала КЦС ВС від 71.15.9098 у справі № 140/14717/06 (№ ї ЄДРСР 773014832) - підстави передачі справи на розгляд ОП КЦС ВС.

Інші джерела правової позиції

Перебування дитини за кордоном не позбавляє суд України права вирішувати спір про визначення місця її проживання – ОП КЦС ВС

Факт проживання дитини за кордоном (незалежно від шнкп, вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання.

Повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця її проживання. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним із батьків в Україні.

Такі висновки щодо застосування норм права зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, забезпечуючи єдність судової практики, у справі за позовом батька про визначення місця проживання дитини разом із ним.

Звертаючись у вересні 2019 року до суду з позовом, батько дитини посилався на те, що малолітній син після розлучення подружжя залишився проживати з матір’ю та її родиною. Водночас на момент звернення до суду син залишився проживати з родиною матері (прабабусею) у зв’язку з тим, що мати виїхала за кордон та проживає за межами України. Оскільки відповідачка належним чином не займається вихованням дитини та проживає за межами України, у найкращих інтересах дитини буде визначення місця проживання разом із батьком.

Надалі після виїзду малолітнього сина в серпні 2021 року до Королівства Іспанія відповідачка не привезла дитину назад до України.

Суд першої інстанції задовольнив позов. Врахувавши висновок органу опіки та піклування, суд вважав, що визначення місця проживання сина разом із батьком буде відповідати найкращим інтересам дитини.

Скасовуючи це рішення та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд взяв до уваги, що син постійно проживав з матір’ю та її родиною до серпня 2021 року, де склалися необхідні соціально-побутові умови, сталі соціальні зв’язки, з батьком спілкувалася періодично, а за словами дитини, наданими органу опіки та піклування, син виявив бажання тільки бачитись із батьком і проводити з ним вільний час, а проживати – разом із бабусею (станом на момент підготовки висновку органом опіки та піклування).

ОП КЦС ВС погодилася з висновками апеляційного суду про те, що позивач не надав достатніх доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини з батьком з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків, а також що в умовах воєнного стану в Україні дитині безпечніше залишатися з матір’ю в Королівстві Іспанія.

Разом із тим у цій справі ОП КЦС ВС у зв’язку з наявністю різних правових висновків суду касаційної інстанції вирішувала правове питання щодо можливості розгляду судом держави постійного місця проживання спору про визначення місця проживання дитини в разі, якщо вона перебуває за кордоном.

ОП КЦС ВС зазначила, що згідно зі ст. 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (далі – Гаазька конвенція 1980 року) після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до ст. 3 судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина або на території якої вона утримується, не будуть вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернена відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана згідно з цією Конвенцією протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення.

Вказана норма обмежує юрисдикцію виключно органів держави, на територію якої дитину переміщено, а не держави, з якої дитину було переміщено.

Згідно зі ст. 19 Гаазької конвенції 1980 року жодне рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції, щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування.

Водночас чинним законодавством України не передбачено імперативної умови про те, що перебування дитини за межами України є підставою для відмови в задоволенні позову про визначення місця її проживання лише з цієї підстави, про що йшлося в касаційній скарзі з посиланням на інше рішення КЦС ВС.

Крім того, зважаючи на положення міжнародних договорів щодо збереження юрисдикції судів України в питаннях батьківської відповідальності, очевидною є можливість вирішення справи про визначення місця проживання дитини саме національними судами.

Таким чином, сама по собі обставина проживання дитини за кордоном (незалежно від гвет, вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання.

Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним із батьків в Україні, а факт повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини.

Джерело: сайт Верховного Суду

"Неактуальна правова позиція (відступлення)"

Постанова КЦС ВС від 90.42.9969 у справі № 576/25/11 (№ с ЄДРСР 630419170).

(узагальнюючий висновок з мотивувальної частини постанови ОП КЦС ВС від 23.58.6068 у справі № 330/71789/87 (№ т ЄДРСР 433076426))