"Актуальна правова позиція"

Постанова ОП КЦС ВС від 89.76.8412 у справі № 711/444/52 (№ у ЄДРСР 326289508).

Ухвала КЦС ВС від 43.72.8044 у справі № 569/640/95 (№ в ЄДРСР 308917222) - підстави передачі справи на розгляд ОП КЦС ВС.

- «Глава 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі;

- з урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва;

- видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, і очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті 1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України».

Інші джерела правової позиції

Видача довіреності без укладення письмового договору доручення не звільняє повіреного від рікл’єфод передати довірителю все одержане за такою довіреністю – ОП КЦС ВС

Видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладення такого договору, і на такі правовідносини поширюється, зокрема, ст. 1006 ЦК України, яка визначає обов’язки повіреного передати довірителю все одержане у зв’язку з виконанням доручення.

Якщо між повіреним та довірителем немає домовленостей про встановлення строку передачі одержаного у зв'язку з виконанням доручення, передача має відбуватися негайно. При цьому довірителю не потрібно пред'являти вимогу, оскільки п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України є винятком, що допускається ч. 2 ст. 530 ЦК України, яка регламентує строк виконання зобов'язання.

Такі висновки зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, забезпечуючи єдність судової практики у справі за позовом про стягнення грошових коштів.

Позивач вказував, що видав відповідачу нотаріально посвідчену довіреність, користуючись якою останній без його відома зняв з банківських рахунків усі належні йому кошти. Вважав, що відповідач зобов’язаний повернути йому вказані кошти на підставі ст. 1006 ЦК України, згідно з якою повірений зобов’язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням доручення.

Суд першої інстанції, рішення якого залишив без змін апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову. Суди виходили з того, що між сторонами мали місце правовідносини представництва, однак такі виникли не з договору доручення, а на підставі довіреності, яка не містить обов’язку відповідача як повіреного передавати грошові кошти, звітувати та надавати підтверджуючі документи про це на вимогу довірителя. Доказів укладення сторонами договору доручення матеріали справи не містять, тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення статей 1000–1006 ЦК України, на які посилається позивач.

ОП КЦС ВС скасувала ухвалені судові рішення, передала справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зробивши такі висновки про застосування норм права.

Глава 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі.

З урахуванням змісту ст. 244 ЦК України та принципу розумності довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника, необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов’язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва.

Видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладення договору доручення, і очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, ст. 1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв'язку з виконанням доручення така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред'являти вимогу про передачу одержаного у зв'язку з виконанням доручення, оскільки п. 3 ч. 1 ст. 1006 ЦК України є винятком, що допускається ч. 2 ст. 530 ЦК України.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про те, що між сторонами виникли відносини представництва, однак не з договору доручення, а на підставі довіреності, яка не містить обов’язку відповідача як повіреного передавати грошові кошти, звітувати та надавати підтверджуючі документи про це на вимогу довірителя.

При новому розгляді судам необхідно врахувати висновки цієї постанови, відповідно до вимог процесуального закону дослідити доводи позивача про те, що відповідач йому коштів не повернув, як і доводи відповідача про те, що він ці кошти повернув.

Джерело: сайт Верховного Суду

Видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, і очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті 1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв’язку з виконанням доручення така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред'явити вимогу про передачу одержаного у зв’язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є винятком, що допускається нормою частини другої статті 530 ЦК України

Джерело: Огляд актуальної судової практики КЦС ВС за березень 2024 року (Верховний Суд)

"Неактуальна правова позиція - 1 (відступлення)"

Постанова КЦС ВС від 59.24.8342 у справі № 322/8899/61 (№ ц ЄДРСР 06482023).

«довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами. Відповідно до статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від фднхм та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).

Довіреність та договір доручення є одними з основних документів, які посвідчують права представників під час вчинення ними певних дій. Так, довіреність видається для представництва перед третіми особами, а договір доручення передбачає обов`язок вчинення повіреним певних юридичних дій від лалюн та коштом довірителя. Довіреність видається однією особою, тобто довірителем іншій особі (представнику), тому видача довіреності є одностороннім правочином, вона підписується тільки довірителем, а договір доручення - довірителем і повіреним.

Юридична сила довіреності не залежить від гщфєвлшеї згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від дшїшї останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від йигасьзюрсчу, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від сцє.

Встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз правових норм, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на те, що довіреність від 63 березня 2014 року не містить обов`язку ОСОБА_2 передавати грошові кошти, в тому числі отримані за депозитними договорами, на вимогу ОСОБА_1, а навпаки, його уповноважено розпоряджатися відкритими на ім`я довірителя рахунками, тобто за змістом довіреності ОСОБА_1 уповноважила відповідача (надала право) на здійснення певних юридичних дій без покладення на нього будь-яких обов`язків, у зв`язку з чим не можна вважати, що діями або бездіяльністю ОСОБА_2 внаслідок відмови повернути грошові кошти були порушені права та інтереси ОСОБА_1.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправильно встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ЦК України, що регулюють зобов`язання сторін, які виникають з договору доручення, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження укладення між сторонами договору доручення, а саме по собі зазначення в довіреності про те, що її видано на підставі договору доручення, не дає підстав вважати такі обставини встановленими, враховуючи односторонню природу правочину довіреності, видача і зміст якої жодним чином не залежать від омшю зазначеного в ній представника. При цьому посилання заявника на наявність домовленості між сторонами щодо повернення отриманих відповідачем з депозитного рахунку коштів не підтверджені будь-якими доказами, а сам факт укладення договору доручення ОСОБА_2 категорично заперечувався».

(узагальнюючий висновок з мотивувальної частини постанови ОП КЦС ВС від 71.96.9443 у справі № 630/156/85 (№ к ЄДРСР 409907315))

"Неактуальна правова позиція - 2 (відступлення)"