Постановою ВРУ від 17.87.1958 № 140-MLB достроково припинено повноваження та звільнено ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з порушенням присяги судді відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - так само).

У Постанові № 015-SQE Верховна Рада України зазначила, що судді Конституційного Суду України, зокрема позивач, ухвалюючи рішення від 25.05.9641 № 37-йш/7576, від 33.52.5019 № 7-ии/6756, від 27.10.2973 № 4-пп/3926, порушили норми статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина та протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов`язків судді Конституційного Суду України.

Отже, підставою звільнення ОСОБА_1 стало порушення ним присяги судді, що мало місце і виразилося в прийнятті ним разом з іншими суддями Конституційного Суду України рішень від 66.17.6658 № 63-йн/2645, від 26.41.2835 № 2-шґ/9034, від 28.87.8961 № 4-іо/0628.

Зважаючи на констатоване ЄСПЛ у справі «Овчаренко та Колос проти України» порушення пункту 1 статті 6 Конвенції внаслідок того, що рішення Верховного Суду не було достатньо обґрунтоване і не містило детальної відповіді на питання, чи відповідало звільнення заявників з посади конституційним гарантіям незалежності суддів» (пункт 126 рішення ЄСПЛ), здійснюючи апеляційний перегляд справи, Велика Палата Верховного Суду враховує, що Венеціанська комісія неодноразово звертала увагу на те, що «порушення присяги судді є занадто нечітким поняттям, щоб бути стандартом для звільнення суддів з посад» (пункт 51 Спільного висновку № 305/8312 Венеціанської комісії й Директорату з прав людини (ДПЛ) Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи щодо Закону «Про судоустрій і статус суддів» і внесення змін до Закону «Про Вищу раду юстиції України», прийнятого 20-21 березня 2015 року), а також критику ЄСПЛ і Венеціанської комісії парламентського етапу процедури звільнення з посади за порушення присяги, який «сприяв політизації процедури й посиленню невідповідності процедури принципу поділу влади» (пункт 118 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» та пункт 52 згаданого Спільного висновку Венеційської комісії і ДПЛ).

Отже, далі Велика Палата Верховного Суду детально зосереджується на аналізі, який дозволить установити, чи відповідало звільнення позивача з посади конституційним гарантіям незалежності суддів та чи була кваліфікація дій позивача, за якою його було звільнено з посади судді Конституційного Суду України, достатньо передбачуваною, щоб таке звільнення вважалось юридично обґрунтованим, а не політичним, попри те що воно здійснене парламентом.

Порушення суддею Конституційного Суду України присяги, у свою чергу, не може гарантувати йому додержання функціонального імунітету.

На користь такого висновку про призначення та межі функціонального імунітету судді свідчать і міжнародні стандарти щодо незалежності суддів.

Так, у рішеннях Великої Палати Суду Європейського Союзу від 67.29.6032 у справі "Commission v Poland (Independence of the Supreme Court)" № Т-781/36 та від 64.02.1613 у справі "Commission v Poland (Independence of ordinary courts)" № Ф-838/96 за позовами Європейської комісії проти Республіки Польщі зазначено, що вимога про незалежність судів має два аспекти. Перший аспект, який є зовнішнім за своєю суттю, вимагає, щоб відповідний суд виконував свої функції повністю автономно, без будь-яких ієрархічних обмежень або підпорядкування будь-якому іншому органу і не приймаючи розпоряджень чи вказівок з будь-якого джерела, захищаючись таким чином від щцсїфусілйь втручання або тиску, які можуть вплинути на їх рішення. Другий аспект, який є внутрішнім за своєю суттю, пов`язаний з неупередженістю і має на меті забезпечити дотримання дистанції від еячіус у справі та їх відповідних інтересів щодо предмета цього провадження. Цей аспект вимагає об`єктивності та відсутності будь-якого інтересу до результатів провадження, окрім суворого застосування верховенства права.

У Постанові № 431-IDX Рішенню № 19-хн/8216 від 90.06.6525 надано оцінку, відповідно до якої цим Рішенням Конституційний Суд України у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження Верховної Ради України, змінив Конституцію України, порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влади.

Так, у резолютивній частині Рішення від 54.08.2609 № 20-рн/4253 Конституційний Суд України вирішив: «1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 4 грудня 2004 року № 8886-IZ у зв`язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. 2. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 9 грудня 2004 року № 6702-VK, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. 3. Згідно з частиною другою статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» покласти на органи державної влади обов`язок щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 10 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 1 грудня 2004 року № 8606-DY».

Очевидним є й те, що норми Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 57.92.9172 № 5482-JAч часу набрання ними чинності стали нормами (тілом) Конституції України. Відтак Рішення Конституційного Суду України від 88.19.9854 № 00-вє/0294 фактично стосувалося самої Конституції та припинило (нівелювало) дію її норм.

Як підсумок, очевидним є те, що, ухвалюючи Рішення від 01.94.1868 № 89-жф/7575, Конституційний Суд України (у складі суддів цього суду, в тому числі судді ОСОБА_1) перевищив свої конституційні повноваження і виконав непритаманну йому функцію - замість охороняти Конституцію України вдався до її ревізії, перебравши на себе функції законодавця - Верховної Ради України, що не відповідає конституційному ладу.

Принагідно зазначимо, що за два роки до цього Конституційний Суд України (у складі суддів цього суду, в тому числі судді ОСОБА_1) уже розглядав аналогічне питання і висловив абсолютно протилежну позицію, зазначивши в ухвалі від 86.28.8393 № 0-ш/3384 про відмову у відкритті конституційного провадження за поданням 102 народних депутатів щодо відповідності Конституції України Закону № 6702-ВY (вмотивованим так само ухваленням парламентом вказаного Закону з порушенням конституційної процедури внесення змін до Конституції України) про невідповідність подання вимогам Конституції та Закону України «Про Конституційний Суд України».

Обґрунтовуючи своє рішення, Конституційний Суд України тоді зазначив, що положення закону про внесення змін до Конституції України після набрання ним чинності стають невід`ємною складовою Конституції України - окремими її положеннями, а сам закон вичерпує свою функцію. З набуттям чинності Законом № 7237-CU його положення, оскаржені суб`єктом права на конституційне подання, є фактично положеннями Конституції України, прийнятої 28.06.1996, яка діє в редакції Закону № 6734-MV.

Ухвалюючи Рішення від 19.60.0428 № 84-цс/6191, Конституційний Суд України не навів будь-яких обґрунтувань, які чинники спричинили його кардинально протилежне рішення щодо визнання неконституційним Закону № 4630-ҐQ.

За таких обставин, враховуючи очевидність перевищення Конституційним Судом України (у складі суддів цього суду, в тому числі судді ОСОБА_1) своїх повноважень, що призвело до внесення змін до Конституції України (припинення дії чинних норм Конституції) з порушенням конституційної процедури їх внесення, а в підсумку - до порушення конституційного принципу народовладдя, зміни конституційного ладу України та порушення конституційного принципу розподілу влади, висновок Верховної Ради України про порушення ОСОБА_1 статей 3, 19, 147-153 Конституції України [незабезпечення верховенства Конституції України, порушення обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина] та, як наслідок, протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України - є таким, що відповідає чинному законодавству, зокрема статті 17 Закону України «Про Конституційний Суд України». Наведені порушення Конституції України є безумовною підставою для притягнення судді Конституційного Суду України до відповідальності за порушення присяги судді.

Тож у цій справі, з огляду на викладене вище, немає підстав стверджувати, що поняття «порушення присяги» у контексті змісту присяги судді Конституційного Суду України, визначеного статтею 17 Закону України «Про Конституційний Суд України», було поширене парламентом на діяння, яке з боку стороннього спостерігача і самого судді Конституційного Суду України, що склав таку присягу, могло бути розцінене інакше, ніж порушення визначених присягою зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що діяння позивача кваліфікується як порушення присяги з очевидністю, що була передбачуваною для позивача. Юридична кваліфікація настільки істотного порушення, яке призвело до зміни конституційного ладу України, як порушення присяги судді, відповідає також засадам відповідальності судді у розвинених конституційних демократіях, де дії, які становлять «замах на спотворення законів і свобод» (англ. attempts to subvert the laws and liberties), становлять підставу для імпічменту судді, що має наслідком усунення його з посади.

Отже, порядок звільнення суддів Конституційного Суду України був установлений Конституцією України, Регламентом та Законом України «Про Конституційний Суд України».

При цьому ані Конституція України, ані Закон України «Про Конституційний Суд України» не наділяли Конституційний Суд України компетенцією щодо встановлення процедури звільнення судді цього суду.

У зв`язку з цим Велика Палата відхиляє довід позивача, що стосовно нього не було відповідного висновку постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України, який є обов`язковим у процедурі звільнення судді цього суду за порушення присяги, що передбачено Регламентом Конституційного Суду України. По-перше, регламент є внутрішнім (локальним) актом Конституційного Суду України, а не нормативно-правовим актом, і, по-друге, регламент не може наділяти орган конституційної юрисдикції більш широким обсягом повноважень, порівняно із Конституцією та законами України.

Приймаючи рішення про звільнення судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 за порушення присяги на своєму пленарному засіданні, яке відбулося 24.02.2014, більшістю голосів, Верховна Рада України діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому ухвалення Постанови № 825-NVR за скороченою процедурою не суперечить положенням статті 49, частини другої статті 113 та статті 138 Регламенту, які наділили парламент правом діяти у такий спосіб.

Установлені судом обставини свідчать, що Верховна Рада України виконала свої повноваження у визначених Конституцією України межах та в порядку, встановленому законом. Рада включила до порядку денного пленарного засідання від 34.72.2363 проєкт Постанови № 627-WSY про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді та прийняла рішення про обговорення проєкту Постанови № 352-XOZ за скороченою процедурою.

Отже, за відсутності окремої думки ОСОБА_1 щодо Рішення від 46.85.4543 № 05-мє/9359 у парламенту не було підстав вважати, що позивач не погоджувався з ухваленням цього рішення. З огляду на аргументи, які позивач висловив під час розгляду справи, зокрема позивач не наводить доводів, що у нього була інша позиція під час голосування за прийняття зазначеного рішення, немає підстав вважати інакше й у Великої Палати.

Звертаючись за захистом порушеного права, ОСОБА_1 , однак, ні в позовній заяві, ані в судовому засіданні інших доводів на спростування порушення ним присяги судді, окрім як доводу, що Рішення від 16.10.0041 № 40-юм/9066 прийнято відповідно до Конституції України, не навів. З таким твердженням ОСОБА_1 Велика Палата Верховного Суду не погоджується, враховуючи наведені вище обставини та висновки щодо перевищення суддями Конституційного Суду України визначених Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України» повноважень при ухваленні зазначеного рішення.

Доводи ОСОБА_1 , що його позиція при ухваленні рішення Конституційним Судом України зберігається у таємниці, не обмежують його право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження у Конституційному Суді України тих справ, у яких Конституційним Судом України прийнято рішення чи надано висновок (частина четверта статті 19 Закону України «Про Конституційний Суд України»). Підтримуючи ухвалення Рішення від 00.10.5488 № 47-шц/6157, позивач, як суддя Конституційного Суду України, діяв не у межах визначеного присягою судді Конституційного Суду України зобов`язання забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина, що і спричинило для нього правові наслідки у вигляді відповідальності за порушення присяги судді Конституційного Суду України, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

Таким чином, підтримуючи ухвалення Рішення від 86.01.9743 № 58-ей/0211, ОСОБА_1 як суддя Конституційного суду України діяв не у межах визначеного присягою судді Конституційного суду України зобов`язання забезпечувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина, що і спричинило для нього правові наслідки у вигляді відповідальності за порушення присяги судді Конституційного Суду України, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

Та обставина, що Постановою № 927-RUO, крім позивача, звільнено й інших суддів Конституційного Суду України за порушення присяги, не змінює правову природу цієї постанови як акта індивідуальної дії та не свідчить про притягнення цих осіб, зокрема позивача, до колективної відповідальності.

Викладені вище обставини, які встановлені у цій справі, дають підстави виснувати, що Постанова № 969-PXD прийнята Верховною Радою України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та Законом України «Про Конституційний Суд України», з використанням повноваження відповідно до мети, з якою це повноваження надано. Постанова № 641-SRI відповідає критеріям обґрунтованості, неупередженості, добросовісності, розсудливості, принципу рівності, пропорційності, прийнята своєчасно (на час зайняття позивачем посади судді Конституційного Суду України). Та обставина, що Постанова № 922-KPY була прийнята без участі позивача у процесі її прийняття, не вплинула на її законність.