Постановою ВРУ від 24.02.2014 № XXXXXX достроково припинено повноваження та звільнено ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з порушенням присяги судді відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - так само).

У Постанові № XXXXXX Верховна Рада України зазначила, що судді Конституційного Суду України, зокрема позивач, ухвалюючи рішення від 30.09.2010 № XXXXXXXXXX від 29.05.2013 № XXXXXXXXX від 25.01.2012 № XXXXXXXXX порушили норми статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов`язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина та протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов`язків судді Конституційного Суду України.

Отже, підставою звільнення ОСОБА_1 стало порушення ним присяги судді, що мало місце і виразилося в прийнятті ним разом з іншими суддями Конституційного Суду України рішень від 30.09.2010 № XXXXXXXXXX від 29.05.2013 № XXXXXXXXX від 25.01.2012 № XXXXXXXXX

Зважаючи на констатоване ЄСПЛ у справі «Овчаренко та Колос проти України» порушення пункту 1 статті 6 Конвенції внаслідок того, що рішення Верховного Суду не було достатньо обґрунтоване і не містило детальної відповіді на питання, чи відповідало звільнення заявників з посади конституційним гарантіям незалежності суддів» (пункт 126 рішення ЄСПЛ), здійснюючи апеляційний перегляд справи, Велика Палата Верховного Суду враховує, що Венеціанська комісія неодноразово звертала увагу на те, що «порушення присяги судді є занадто нечітким поняттям, щоб бути стандартом для звільнення суддів з посад» (пункт 51 Спільного висновку № XXXXXXX Венеціанської комісії й Директорату з прав людини (ДПЛ) Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи щодо Закону «Про судоустрій і статус суддів» і внесення змін до Закону «Про Вищу раду юстиції України», прийнятого 20-21 березня 2015 року), а також критику ЄСПЛ і Венеціанської комісії парламентського етапу процедури звільнення з посади за порушення присяги, який «сприяв політизації процедури й посиленню невідповідності процедури принципу поділу влади» (пункт 118 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» та пункт 52 згаданого Спільного висновку Венеційської комісії і ДПЛ).

Отже, далі Велика Палата Верховного Суду детально зосереджується на аналізі, який дозволить установити, чи відповідало звільнення позивача з посади конституційним гарантіям незалежності суддів та чи була кваліфікація дій позивача, за якою його було звільнено з посади судді Конституційного Суду України, достатньо передбачуваною, щоб таке звільнення вважалось юридично обґрунтованим, а не політичним, попри те що воно здійснене парламентом.

Порушення суддею Конституційного Суду України присяги, у свою чергу, не може гарантувати йому додержання функціонального імунітету.

На користь такого висновку про призначення та межі функціонального імунітету судді свідчать і міжнародні стандарти щодо незалежності суддів.

Так, у рішеннях Великої Палати Суду Європейського Союзу від 24.06.2019 у справі "Commission v Poland (Independence of the Supreme Court)" № XXXXXXX та від 05.11.2019 у справі "Commission v Poland (Independence of ordinary courts)" № XXXXXXX за позовами Європейської комісії проти Республіки Польщі зазначено, що вимога про незалежність судів має два аспекти. Перший аспект, який є зовнішнім за своєю суттю, вимагає, щоб відповідний суд виконував свої функції повністю автономно, без будь-яких ієрархічних обмежень або підпорядкування будь-якому іншому органу і не приймаючи розпоряджень чи вказівок з будь-якого джерела, захищаючись таким чином від зовнішнього втручання або тиску, які можуть вплинути на їх рішення. Другий аспект, який є внутрішнім за своєю суттю, пов`язаний з неупередженістю і має на меті забезпечити дотримання дистанції від сторін у справі та їх відповідних інтересів щодо предмета цього провадження. Цей аспект вимагає об`єктивності та відсутності будь-якого інтересу до результатів провадження, окрім суворого застосування верховенства права.

У Постанові № XXXXXX Рішенню № XXXXXXXXX від 30.09.2010 надано оцінку, відповідно до якої цим Рішенням Конституційний Суд України у неконституційний спосіб, привласнивши повноваження Верховної Ради України, змінив Конституцію України, порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влади.

Так, у резолютивній частині Рішення від 30.09.2010 № XXXXXXXXX Конституційний Суд України вирішив: «1. Визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № XXXXXX у зв`язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. 2. Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № XXXXXXX визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. 3. Згідно з частиною другою статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» покласти на органи державної влади обов`язок щодо невідкладного виконання цього Рішення стосовно приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції України від 28 червня 1996 року в редакції, що існувала до внесення до неї змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № XXXXXXXX