Дата реєстрації в системі: 21.06.2024 р.
Реквізити документа будуть доступні після рєстрації облікового запису.
 (924/287/23) (№ в ЄДРСР 119840740)
Пряме посилання на документ в системі «Прецедент»: https://precedent.ua/119840740

Постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС "Щодо застосування п. 3 ч. 1 статті 388 ЦК України та особливостей встановлення відсутності дійсної волі власника майна або особи, якій він передав майно у володіння, на його вибуття з володіння на підставі фраудаторного правочину, який у подальшому визнано недійсним" (з уточненням висновків колегії суддів КГС ВС).

Правова позиція

"Актуальна правова позиція"

Постанова СП КГС ВС від 22.05.2024 у справі № XXXXXXXXX (924/287/23) (№ в ЄДРСР 119840740).

Ухвала КГС ВС від 08.02.2024 у справі № XXXXXXXXX (924/287/23) (№ в ЄДРСР 117073986) - підстави передачі справи на розгляд СП КГС ВС.

Вибуття майна з володіння власника (або особи, якій він передав майно у володіння) на підставі правочину, який у подальшому визнано недійсним, можна вважати таким, що відбулось не з їхньої волі в розумінні пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, у тому разі, коли недійсність зазначеного правочину зумовлена впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною та/або іншими конкретними обставинами, які свідчать про відсутність дійсної волі власника на відчуження відповідного майна.

Водночас без встановлення наведених конкретних обставин щодо вчинення правочину з відповідними вадами волі самий лише факт визнання недійсним такого фраудаторного правочину не є достатньою підставою для висновку про вибуття відчуженого за ним майна не з волі власника або особи, якій він передав майно у володіння, в розумінні зазначеної норми цивільного законодавства.

Інші джерела правової позиції

Визнання фраудаторного правочину, вчиненого боржником, недійсним не є безумовною підставою для витребування відчуженого за ним майна з володіння останнього набувача – КГС ВС

Вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, на підставі правочину, який пізніше визнано недійсним, можна вважати таким, що відбулося не з їхньої волі в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, у тому разі, коли недійсність зазначеного правочину зумовлена впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною та/або іншими конкретними обставинами, які свідчать про відсутність дійсної волі власника на відчуження відповідного майна.

Водночас без встановлення наведених конкретних обставин щодо вчинення правочину з відповідними вадами волі сам лише факт визнання недійсним такого фраудаторного правочину не є достатньою підставою для висновку про вибуття відчуженого за ним майна не з волі власника або особи, якій він передав майно у володіння, в розумінні зазначеної норми цивільного законодавства.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.

У справі, що розглядалася, ліквідатор боржника в межах справи про банкрутство звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки, укладених між боржником і товариством, та витребування цього майна з володіння фізичної особи (останнього набувача).

Позов мотивовано тим, що спірні договори укладено між заінтересованими особами в період, коли діяльність боржника була збитковою, за наявності невиконаних зобов'язань перед контрагентами, строк виконання яких настав, що свідчить про їх фраудаторність. Вимоги про витребування нерухомого майна з володіння останнього набувача обґрунтовано посиланням на приписи ст. 388 ЦК України.
Нажаль Ви вже вичерпали ліміт на перегляд контенту, тому повний текст документу буде доступний після рєстрації облікового запису.
^ Наверх