Щодо правової природи третейської / арбітражної угоди, її автономності та принципу "компетенції щодо компетенції"

Щодо меж компетенції національних судів при розгляді питання щодо недійсності третейської угоди

(а) у процедурі оспорювання рішень третейських судів (ст.51 Закону "Про третейські суди", гл.1 розд.VII ГПК "Оскарження рішення третейського суду", розд.VIII ЦПК "Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів")

(б) при розгляді судом питання про надання дозволу та видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду (ст.56 Закону "Про третейські суди", гл.2 розд. VII ГПК "Видача наказу на примусове виконання рішення третейського суду", гл.4 розд.ІХ ЦПК "Провадження у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів").

(в) при поданні стороною договору позову до суду з будь-яких питань, пов`язаних із договором, який містить третейське застереження чи щодо якого сторони уклали третейську угоду (п.7 ч.1 ст.226 ГПК, п.6 ч.1 ст. 257 ЦПК);

Щодо меж компетенції національних судів при розгляді питання щодо недійсності арбітражної угоди

(а) Вирішення питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди при оспорюванні арбітражного рішення

(б) Вирішення питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди при визнанні і наданні дозволу на виконання арбітражного рішення

(в) Вирішення питань дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди при надходженні позову до національного суду у питанні, що є предметом арбітражної угоди

Щодо права на доступ до суду

Щодо res judicata

Щодо способу захисту

Висновок щодо застосування норми права

Об`єднана палата дійшла висновку, що третейська / арбітражна угода не є правочином у розумінні ЦК, не є цивільно-правовим (господарським) договором, а по своїй суті є процесуальним договором, для якого чинне законодавство України встановлює спеціальний порядок визнання недійсним.

Питання щодо недійсності третейської / арбітражної угоди суд розглядає не як позовну вимогу, а як процесуальне питання, що має бути вирішене до початку розгляду позовних вимог по суті відповідно до приписів п.7 ч.1 ст. 226 ГПК. Якщо суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана, він залишає позов без розгляду. Такий висновок має міститися в мотивувальній частині судового рішення. За необхідності суд призначає експертизу.

Якщо позов містить лише одну позовну вимогу про визнання третейської / арбітражної угоди недійсною, приписи п.7 ч.1 ст.226 ГПК не підлягають застосуванню, а суд має відмовити у відкритті позовного провадження на підставі п.1 ч.1 ст.175 ГПК або, якщо таке провадження було помилково відкрито, то закрити його на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК ("спір не підлягає розгляду у господарських судах)".

Вирішуючи питання про скасування рішення третейського суду та / або про видачу виконавчого документа, господарський суд одночасно вирішує питання про дійсність чи недійсність третейської угоди у разі заявлення відповідних доводів стороною. Тому якщо відповідач у третейській справі вважає, що третейська угода є недійсною, він повинен надати суду свої доводи й докази на користь недійсності третейської угоди в межах відповідного судового процесу. Судове рішення з питань скасування рішення третейського суду та / або видачі виконавчого документа є одночасно рішенням, яким вирішується питання про дійсність чи недійсність третейської угоди. Висновки про це повинні міститися у мотивувальній частині судового рішення. За необхідності для вирішення цього питання господарський суд призначає експертизу.

Аналогічні правила застосовуються і до арбітражної угоди.

Щодо розгляду спорів третейськими судами під час воєнного стану

Згідно зі ст.26 Закону "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Застосовуючи системний спосіб тлумачення, Об`єднана палата дійшла висновку, що Закон "Про правовий режим воєнного стану" спрямований на встановлення окремих обмежень прав і свобод в умовах воєнного стану відповідно до ч.2 ст. 64 Конституції України. Частину 1 ст.26 зазначеного Закону слід застосовувати, виходячи з його загальної спрямованості, зокрема, не у відриві, а в контексті інших положень як Закону в цілому, так з урахуванням інших положень ст.26 цього Закону.

При цьому, як вже було зазначено, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права й свободи від шнйпуюшх і протиправних посягань. Здійснення третейськими судами функції захисту є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч.5 ст.55 Конституції України, що не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч.2 ст.64 Конституції України).

Розгляд справи третейським судом за добровільним волевиявленням сторін (на підставі укладеної третейської угоди) жодним чином не обмежує гарантії прав та свобод людини і громадянина, права й законні інтереси юридичних осіб, а положення ст. 26 Закону "Про правовий режим воєнного стану" спрямовані саме на недопущення звуження таких гарантій у сфері судочинства.

На підставі викладеного вище Об`єднана палата вважає, що ст.26 Закону "Про правовий режим воєнного стану" не встановлює заборону третейського розгляду справ.

Щодо порушення принципу "contra proferentem"

Принцип "contra proferentem" полягає в тому, що при тлумаченні у разі сумніву слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, має нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

Дійсно, у п. 8.3. Договору 1 сторони передбачили можливість звернення до державних судів у випадку виникнення між ними суперечок. Разом з тим пункт 8.5 цього Договору містить прямо і недвозначно виражену третейську угоду між сторонами. Як вже зазначалося вище, будь-які сумніви у дійсності, чинності та виконуваності третейських / арбітражних угод мають тлумачитися на користь таких угод. Отже, у разі конфлікту (невизначеності) певних положень договору, така правова невизначеність має тлумачитися на користь третейської чи арбітражної угоди, незалежно від щиии, якою зі сторін був розроблений проєкт відповідного договору.