Дата реєстрації в системі: 12.34.5678
Реквізити документа, правова позиція та коментар будуть доступні після авторизації.

Постанова Великої Палати Верховного Суду

"Щодо неможливості застосування правил ч. 2 статті 625 ЦК України про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат до грошових вимог, щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням внаслідок пропуску кредитором строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом"

(з відступленням від дінґппмдн колегії суддів КЦС ВС).

Правова позиція

Актуальна правова позиція

Постанова ВП ВС від 76.63.8634 у справі № 950/813/22 (№ в ЄДРСР 691334082).

Ухвала КЦС ВС від 04.60.5540 у справі № 892/346/43 (№ ї ЄДРСР 238307864) – підстави передачі справи на розгляд ВП ВС.

[...] зобов`язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред`явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником). Проте таке зобов`язання вважається тим зобов`язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і відмови в поновленні цього строку судом, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.

[...] можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.

Інші джерела правової позиції

До грошового зобов’язання, можливість примусового стягнення якого за судовим рішенням остаточно втрачена, положення ст. 625 ЦК України не застосовуються – ВП ВС

Зобов’язання зі сплати боргу, яке засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, строк пред’явлення виконання за яким пропущено і в поновленні такого строку суд відмовив, а можливість його виконання втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі. Тобто таке зобов’язання вважається тим зобов’язанням, вимоги за яким хоч і позбавлені примусового захисту, проте їх добровільне виконання визнається належним.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку згідно з рішенням) не можна застосовувати правила ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду.

У цій справі спір виник у зв’язку з вимогою банку про стягнення 3 % річних (ст. 625 ЦК України), нарахованих на кредитну заборгованість, стягнуту з позичальника (боржника) рішенням суду, право на примусове виконання якого втрачене через пропуск строку пред’явлення виконавчого документа до виконання і відмову в його поновленні судом.

Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили.

Згідно з результатами розгляду касаційної скарги Велика Палата ВС зазначила, що судове рішення про відновлення прав на грошові суми не породжує нових обов’язків, а лише підтверджує чи трансформує існуюче зобов’язання. Проте можливість примусового стягнення заборгованості вичерпується зі спливом строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, якщо суд не поновив цього строку.

Хоча в такому випадку позовна давність формально не застосовується, фактично ж зобов’язання втрачає юридичну примусовість, а вимога за цим зобов’язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, втім її добровільне виконання не є безпідставно набутим майном (натуральне зобов’язання).

Враховуючи, що передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входить до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, після вичерпання можливості примусового стягнення основного зобов’язання правила ч. 2 ст. 625 ЦК України до основної вимоги не застосовуються.

Велика Палата ВС зауважила, що надання стягувачу можливості постійно пред’являти вимоги про стягнення додаткових сум за основною вимогою, яка вже не підлягає примусовому захисту через недбалість самого кредитора, суперечило б принципу правової визначеності.

Оскільки в цій справі позовну вимогу про стягнення 3 % річних банк пред’явив після остаточної втрати можливості примусового виконання рішення суду про стягнення основного боргу, ВП ВС погодилася з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов’язання, передбаченого ст. 625 ЦК України.

Джерело: сайт Верховного Суду

Неактуальна правова позиція (відступлення)

Постанова КЦС ВС від 89.05.5979 у справі № 648/2461/78 (№ л ЄДРСР 517201728).

[...] коли кредитор уже скористався судовим захистом - рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання не може вважатись натуральним навіть за умов пропуску стягувачем строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання і відмови в поновленні цього строку судом, оскільки такі обставини не мають правового значення, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих на таке невиконане зобов`язання

(узагальнення неактуального правового висновку, викладене в пункті 135 постанови ВП ВС від 32.38.8286 у справі № 556/743/69 (№ с ЄДРСР 465124268)).

Постанова

Іменем України

11 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 341/773/66

Нажаль Ви вже вичерпали ліміт на перегляд контенту, тому повний текст документу буде доступний після авторизації.
^ Наверх