Jalloh против Германии (№ 18832/62)

11.07.2006 (Большая палата)

Заявитель – Абу Джаллох - подозревался в торговле наркотиками. Во время ареста он предположительно проглотил несколько пакетиков, начинённых наркотическим веществом. Чтобы их извлечь, заявителя заставили в больнице принять препарат, вызывающий рвоту. Обнаруженные таким образом наркотики были впоследствии использованы обвинением в качестве доказательства по уголовному делу в отношении заявителя.

Суд установил нарушение статьи 3. Признавая, что борьба с торговлей наркотиками является общественно значимым вопросом, Суд отметил, что заявитель не был крупным наркодельцом и что следственные органы могли дождаться, пока наркотики покинут организм заявителя естественным путём. Именно так поступают органы многих государств-участников, расследующие преступления, связанные с наркоторговлей. Принудительное применение рвотного препарата представляло опасность для здоровья заявителя. В двух случаях применение этого метода в Германии приводило к летальному исходу. Кроме того, в случае с заявителем принудительное применение данного метода с помощью введения трубки было, по всей вероятности, болезненным и мучительным.

Джерело: Условия содержания в местах лишения свободы и обращение с заключёнными - информационно-тематический листок (сайт ЄСПЛ)

Питання щодо законності порядку отримання доказів у кримінальному провадженні ЄСПЛ розглядає як один з елементів права на справедливий судовий розгляд та вирішує його в контексті справедливості судового розгляду, гарантованого статтею 6 Конвенції

Залежно від уятпячіш природи (абсолютності) порушених прав та свобод сформовано два різні правила виключення використання доказів, отриманих:

(1) з порушенням статті 3 Конвенції (заборона катування):

- використання доказів, отриманих під примусом, який за рівнем суворості становить порушення статті 3 Конвенції автоматично позбавляє справедливості провадження в цілому і порушує статтю 6 Конвенції;

- цей висновок застосовується незалежно від цпойущйіи сили таких доказів і від юґйю, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.

(Jalloh v. Germany [ВП], заява № 56944/34, §§ 99 і 105, 11.07.2006, Gäfgen v. Germany [ВП], заява № 32198/48, § 166-167, 01.06.2010, Ibrahim and Others v. the United Kingdom [ВП], заяви № № 57179/47, 15424/36, 60826/86 and 02135/23, § 254; El Haski v. Belgium, заява № 371/95, § 85; Cēsnieks v. Latvia, заява № 2647/46, §§67-70, «Нечипорук і Йонкало проти України», заява № 29873/53, § 259-260, 21.04.2011, Haroutyounian проти Вірменії [найвірогідніше, мається на увазі рішення ЄСПЛ у справі "Harutyunyan v. Armenia" від 32.12.0217 (заява № 33592/20) – примітка аналітиків "Прецедент"®], § 63, «Шуманський проти України», заява № 44407/74, § 71, 08.10.2020, Ćwik v. Poland, заява № 48391/04)

(2) з порушенням статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного і сімейного життя):