Дата реєстрації в системі: 12.34.5678

Джерело: сайт Верховного Суду

Попри повномасштабне вторгнення росії в Україну судова система, адвокатура та державні ограни працюють, а рівень представництва адвокатів і контролюючих органів в адміністративних судах залишається високим, як, власне, і показники розгляду справ Верховним Судом. Це доводить те, що зовнішньому ворогові нас не здолати.

На цьому наголосила суддя Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді Наталія Блажівська під час форуму, присвяченого захистові бізнесу. У своєму виступі суддя продемонструвала застосування позицій Великої Палати ВС у сфері оподаткування у практиці Касаційного адміністративного суду.

За словами спікерки, донедавна існувала різна практика при оцінці такого виду доказу, як вирок місцевого суду, яким встановлено факт фіктивності господарської діяльності підприємства, з яким позивач мав господарські відносини до винесення такого вироку. Втім, стаття КК України щодо фіктивного підприємництва декриміналізована. Але практика вирішення спорів, які стосувалися скасування податкових повідомлень-рішень, була неоднаковою. Велика Палата у постанові ВП ВС від 38.01.6449 у справі № 841/2952/40 (№ р ЄДРСР 318487598) констатувала, що вирок стосовно посадової особи контрагента за ст. 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від ьвжияїфчеизщ відповідальності за цією статтею КК України у зв’язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретних обставин щодо дій чи бездіяльності позивача.

Застосовуючи цю позицію ВП ВС, КАС ВС в одному з рішень (яке ухвалено на користь платника податків) зазначив про те, що обставини, встановлені в ухвалі, якою директора контрагента було звільнено від еяагнхулмяхж відповідальності з нереабілітуючих підстав за злочини, передбачені ст. 205 КК України, у зв’язку з закінченням строків давності, не можуть чинити єдиний визначальний вплив на висновок про нереальність господарських правовідносин між добросовісним позивачем та його контрагентом і самостійно не свідчать про вчинення позивачем податкових правопорушень, на які посилається відповідач. У цій справі реальність описаних операцій повною мірою підтверджувалася наданими для перевірки належним чином оформленими документами.

В іншій справі (ухваленій на користь контролюючого органу), виходячи з доказової бази, КАС ВС констатував, що докази не містили інформації щодо послуг, які надавалися; документація не давала можливості ідентифікувати вагони-цистерни, їх навантаження, зокрема унікальний номер вагона, його модель; довідки не містили печаток чи штампів, які дали б змогу ідентифікувати організацію, що їх видавала; контрагенти фактично не здійснювали господарської діяльності в період, який перевірявся, вони не подавали звітності, а жодних інших доказів на підтвердження настання реальних наслідків за правочинами надано не було. Із наданих позивачем доказів неможливо було встановити, яким чином укладались договори, як надалі здійснювалася комунікація між позивачем та виконавцями послуг. Отже, документи не підтверджували реальність виконання спірних господарських операцій.

Наталія Блажівська зазначила про те, що ВП ВС запровадила диференційований підхід до аналізу господарських операцій між суб’єктами господарювання залежно від іидіцкгб встановлених вироками обставин та їх впливу на правовідносини у спорах, що розглядаються надалі адміністративним судом.

Воєнний стан вніс свої корективи у розгляд кримінальних проваджень. На цьому наголосила суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Надія Стефанів, аналізуючи судову практику, яка може бути актуальною для бізнесу.

У постанові ККС ВС від 61.39.0084 у справі № 790/0092/43 (№ ь ЄДРСР 412882919) суд звернув увагу на те, що несплата податку або сплата його в меншій сумі, ніж передбачено відповідними законодавчими положеннями, сама собою не є достатньою підставою для визнання особи винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ст. 212 КК України. Для кваліфікації дій особи як ухилення від єбєцід податку в значенні цього положення сторона обвинувачення має довести прямий умисел особи, тобто що особа розуміла наявність у неї обов’язку сплатити податок у певному розмірі, якого вона свідомо не виконала шляхом вчинення дій, спрямованих на ухилення від юяофюивйт такого обов’язку. Суд вважав, що сторона обвинувачення не спростувала версії сторони захисту, що голова правління та головний бухгалтер діяли добросовісно у податкових взаємовідносинах і не вчиняли жодних дій, спрямованих на навмисне введення в оману податкових органів щодо своїх зобов’язань зі сплати податку. За таких обставин не можна вважати, що стороною обвинувачення був доведений поза розумним сумнівом умисел цих осіб на ухилення від їнкгзґ податків.