Інші джерела правової позиції

Постанова ККС ВС щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності за ухилення від виконання покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та до адмінвідповідальності за керування автомобілем за відсутності права на це

Притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 389 КК України (ухилення від виконання покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами) особи, котру вже було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 126 КУпАП (керування автомобілем особою, позбавленою права керування транспортними засобами), виключається у випадку, коли юридичні заходи та наслідки правового реагування на суспільно небезпечну поведінку є непередбачуваними та непропорційними для такої особи; встановлені факти, які двічі призвели до притягнення до відповідальності, були нерозривно пов’язані між собою, а оцінка у кримінальному провадженні по суті стосувалася тих самих фактів, що досліджувались у провадженні про адміністративне правопорушення, і значну їх частину покладено в обґрунтування кримінального обвинувачення. У цьому випадку обвинувачення є несумісним із гарантіями, передбаченими у ст. 4 Протоколу № XXX Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а ухвалення обвинувального вироку суперечить приписам ч. 3 ст. 2 КК України.

Такий висновок щодо застосування норми права зробила об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду.

Відповідно до вироку місцевого суду особу було засуджено за ч. 1 ст. 389 КК України. Як установив цей суд, за попереднім вироком особа була засуджена за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, а також позбавлена права керувати транспортними засобами.

Незважаючи на це, особа, яка була попереджена про кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК України, ухилилася від виконання додаткового покарання − керувала автомобілем, не маючи права на це. Наведений факт виявив працівник поліції, який зупинив транспортний засіб і зафіксував правопорушення. Особу притягли до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 126 КУпАП і наклали на неї стягнення у виді штрафу. Надалі до прокуратури було скеровано подання про притягнення цієї особи до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 389 КК України, яке також слугувало підставою для здійснення кримінального переслідування з ухваленням згодом згаданого обвинувального вироку.

Апеляційний суд скасував цей вирок і закрив кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку з відсутністю в діянні особи складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК України, визнавши інкриміновані дії малозначними.

У касаційній скарзі прокурор, зокрема, зауважив, що факт притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 126 КУпАП і сплата штрафу не виключають кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 389 КК України.

ОП ККС ВС частково задовольнила цю скаргу, скасувала ухвалу апеляційного суду і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції, зазначивши у своїй постанові таке.

Замість аналізу всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності та взаємозв’язку з огляду на об’єкт інкримінованого особі кримінального правопорушення, суспільну небезпечність злочину проти правосуддя, на обов’язковість забезпечення виконання судового акта, а також на визначену законом мету покарання суд апеляційної інстанції обмежився невмотивованим твердженням про те, що разове керування транспортним засобом без посвідчення не становить суспільної небезпеки. Водночас в ухвалі не відображено в юридичному аспекті того, в чому конкретно виявилася малозначність діяння і чому, на думку апеляційного суду, такі дії не становлять суспільної небезпеки для інтересів правосуддя.

Крім того, апеляційний суд не перевірив, чи не суперечить висунуте особі обвинувачення гарантіям, закріпленим у ст. 4 Протоколу № X чи не було допущено в цьому провадженні порушень цього Протоколу у зв’язку із засудженням особи за ч. 1 ст. 389 КК України після притягнення її до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 126 КУпАП. Cуд апеляційної інстанції також не проаналізував усіх доказів із точки зору наявності чи відсутності фактів, що доводять можливість об’єднання зазначених проваджень на комплексній основі, тобто не дослідив питання про те, чи є в конкретній справі умови, які не виключають подвійного провадження в рамках кримінального та адміністративного права.