Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спір у справі виник з приводу укладення договору купівлі-продажу державного майна, укладеного в порядку його приватизації та переходу прав власності на це нерухоме майно на підставі малої приватизації. За таких обставин суд першої інстанції безпідставно розглянув заявлений позов за нормами ЦПК України, хоча його вирішення законом віднесено до юрисдикції господарського суду та підлягає розгляду в порядку, передбаченому ГПК України, оскільки відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.

З юридичної точки зору, приватизація - це майновий правочин, змістом якої є оплатне, частково оплатне або безоплатне відчуження державного та комунального майна. Згідно з приватизаційним законодавством, право власності на приватизований об`єкт переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 серпня 1995 року між представництвом Фонду державного майна України у Вознесенському районі, як продавцем, та Товариством покупців членів трудового колективу ательє «Головні убори», як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу державного майна та приміщення ательє «Головні убори», який був посвідчений державним нотаріусом Першої Вознесенської державної нотаріальної контори 29 серпня 1995 року та зареєстрований у Вознесенській районній раді народних депутатів 30 серпня 1995 року за № X а 06 вересня 1995 року сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі, відповідно до договору купівлі- продажу від 29 серпня 1995 року, додатку № XXX нього.

Таким чином, в даних правовідносинах процедура приватизації державного майна завершена, жодна із сторін не ставить під сумнів правильність процедури приватизації, а сторони договору від 29 серпня 1995 року його чинність та дійсність.

У справі, що розглядається, суть позовних вимог зводиться не до оспорювання процедури приватизації чи порядку набуття права власності в ході приватизації державного майна, а до неможливості зареєструвати набуте майно.

Отже, суд апеляційної інстанції, не перевіривши належним чином предмет та підстави заявленого позову, дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі з огляду на положення п. 2 ч. 1 ст. 20 ГПК України, оскільки такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Отже, ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв`язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому не залежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.

Таким чином процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку ст. 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства.

За таких обставин, оскільки чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог ст. 25 ЦК України припинено, та в силу вказаного вище не могла бути стороною у справі, провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 підлягало закриттю з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, як правильно зробив суд апеляційної інстанції.