Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № XXXXXX до внесення змін Законом № XXXXXX спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № XXXXXX у редакції Закону № XXXXXXXX І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № XXXXXXX відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № XXXXXXX

Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

З огляду на вказане суд першої інстанції вважав, що позивач із 17 липня 2018 року має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № XXXXXX у розмірі, визначеному постановою № XXXX а тому позов підлягає задоволенню частково.

Однак такі висновки, на переконання Великої Палати Верховного Суду, є помилковими.

З моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № XXXXXXX підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № XXXXXX визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Тобто із 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № XXXXXX у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № XXXXXXXX

Надання Законом № XXXXXX Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № XXXXXXX не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № XXXXXXX оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими наведені в апеляційній скарзі позивача доводи про те, що Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № XXXXXXXX не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № XXXXXXX а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.