Дата реєстрації в системі: 13.08.2020 р.
Реквізити документа будуть доступні після рєстрації облікового запису.
 (№ в ЄДРСР 90906016)
Пряме посилання на документ в системі «Прецедент»: https://precedent.ua/90906016
Правова позиція

1) Ч. 6 ст. 107 КПК містить спеціальне виключення з гарантій права на захист, визначених ч. 10 ст. 236 та ч. 2 ст. 104 зазначеного Кодексу, що підлягає застосуванню виключно за результатами цільового...

Повний правова позиція буде доступний після рєстрації облікового запису.

Стислий зміст: Доводи засудженого та його захисників про неналежну якість записів судових засідань не знайшли свого підтвердження під час перевірки касаційним судом матеріалів кримінального провадження. У матеріалах наявні всі носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано перебіг усіх засідань у цьому кримінальному провадженні, які цілком придатні для прослуховування та відтворення і сприйняття зафіксованої інформації. Щодо доводів засудженого та його захисників стосовно преюдиціального значення вироку щодо ОСОБА_4 для кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 колегія суддів зазначає таке. Під час вирішення питання щодо преюдиціального значення цього вироку у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 (незалежно від того, чи набрав він законної сили) необхідно виходити з того, що імперативний метод правового регулювання притаманний кримінальній процесуальній діяльності. Згідно з ч. 1 ст. 1 КПК порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Таким чином, КПК не містить норми, яка б вказувала на преюдиційне значення судових рішень для доказування фактичних обставин кримінального правопорушення в межах іншого кримінального провадження щодо інших осіб. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою засудженого, вказаних вимог закону не дотримався та дійшов помилкового висновку про відсутність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність під час ухвалення вироку судом першої інстанції, їх не усунув, внаслідок чого сам допустив такі порушення, що є підставою для скасування судового рішення. Статтею 374 КПК встановлено, що вирок суду складається зі вступної, мотивувальної та резолютивної частин. У мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою обов`язково зазначаються докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Вирок місцевого суду оскаржується з підстав відсутності у ньому аналізу доказів, на підставі яких суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину. Зокрема, сторона захисту обґрунтовано зазначає, що зміст показань обвинуваченого ОСОБА_1 у судовому засіданні взагалі не відображений у тексті вироку. Згідно з аудіозаписом судового засідання в суді першої інстанції допитано обвинуваченого та свідків, досліджено письмові докази, надані стороною обвинувачення, проте у вироку надано лише частково розгорнутий аналіз вказаних доказів. Як встановлено колегією суддів, вирок містить лише посилання на письмові докази, зміст яких не розкритий. Суд, як видно з тексту вироку, проаналізував лише покази свідків, не розкривши змісту показань обвинуваченого та письмових доказів. ОСОБА_1 не визнав себе винним у пред`явленому обвинуваченні та надав покази на заперечення фактичних обставин, встановлених досудовим розслідуванням. За таких обставин суду належить дати аналіз усіх наданих у кримінальному провадженні доказів, проаналізувати фактичні дані, які містяться не тільки в показаннях свідків, а й обвинуваченого, та інших джерелах доказів, які підтверджують чи спростовують обвинувачення, не обмежуючись лише зазначенням назви письмового доказу. Статтею 87 цього Кодексу визначено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, серед яких здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит. Згідно з ч. 1 ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Обов`язковим елементом порядку отримання доказів у результаті НСРД є попередній дозвіл уповноважених суб`єктів (слідчого судді, прокурора, слідчого) на їх проведення. Ухвала слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД не є доказом у розумінні статей 84, 99 КПК, в ній не містяться відомості, які можуть бути використані як докази. Водночас така ухвала є процесуальною підставою для отримання доказу, а тому повинна бути надана стороні захисту для забезпечення принципу змагальності. Щодо ухвали слідчого судді Апеляційного суду Черкаської області від 09 березня 2017 року, яку засудженому та його захиснику не було відкрито в порядку ст. 290 КПК, а також того, що матеріали кримінального провадження не містять документального підтвердження факту, що прокурор вживав заходів для її відкриття з метою виконання вимог ст. 290 цього Кодексу, апеляційний суд вказав, що невідкриття цієї процесуальної підстави здійснення НСРД аудіо-, відеоконторолю особи ні під час надання доступу стороні захисту до матеріалів досудового розслідування, ні під час судового розгляду та апеляційного перегляду не є підставою для визнання результатів проведення НСРД недопустимими доказами, оскільки прокурор звертався в апеляційний суд з клопотанням про розсекречення цієї ухвали, однак йому було відмовлено. Свою позицію суд апеляційної інстанції обґрунтував посилаючись на висновок про застосування норми ст. 290 КПК, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (справа №XXXXXXXXXXXXXXX Однак із таким висновком апеляційного суду колегія суддів суду касаційної інстанції погодитися не може. Дійсно, Велика Палата Верховного Суду, вважаючи, що справа № XXXXXXXXXXXX містить виключну правову проблему і її розгляд сприятиме забезпеченню розвитку права та формуванню єдиної правозастосовчої практики, дійшла висновків про необхідність застосування норм права, передбачених ст. 290 КПК (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року, провадження №XXXXXXXXXXX Зокрема, якщо сторона обвинувачення під час досудового розслідування своєчасно вжила всіх необхідних та залежних від неї заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, однак такі документи не були розсекречені з причин, що не залежали від волі і процесуальної поведінки прокурора, то суд не може автоматично визнавати протоколи НСРД недопустимими доказами з мотивів невідкриття процесуальних документів, якими санкціоноване їх проведення. Якщо ж сторона обвинувачення не вжила необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні,...

Повний стислий зміст буде доступний після рєстрації облікового запису.

Постанова

іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № XXXXXXXXX

провадження № XXXXXXXXXX

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

Нажаль Ви вже вичерпали ліміт на перегляд контенту, тому повний текст документу буде доступний після рєстрації облікового запису.
^ Наверх