Дата реєстрації в системі: 12.34.5678
Реквізити документа, правова позиція та коментар будуть доступні після авторизації.
Постанова об'єднаної палати КГС ВС.
Правова позиція

До зобов’язань, виражених в іноземній валюті, застосування пені у вигляді подвійної облікової ставки НБУ можливе та не суперечить чинному законодавству України. Пеня в цьому разі має обчислюватись і стягуватись у національній валюті України – гривні.

Джерело: Дайджест судової практики ВС у справах, пов’язаних із виконанням кредитних зобов’язань. Рішення, внесені до ЄДРСР за січень 2018 – лютий 2021 року (Верховний Суд)

У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривнях стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривнях.

У разі пред’явлення до позичальника вимоги в порядку частини другої статті 1050 ЦК України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом припиняється.

За період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від радж позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як міра відповідальності за порушення грошового зобов’язання.

Не можна нараховувати інфляційні втрати на суму простроченого грошового зобов’язання, визначеного в іноземній валюті.

Джерело: Огляд судової практики КГС ВС. Рішення, внесені до ЄДРСР, за вересень 2020 року (Верховний Суд)

Джерело: Зведений огляд судової практики КГС ВС (актуальна судова практика) за 2020 рік.

1) Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

2) Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Отже можливість нарахування інфляційних втрат на суму простроченого грошового зобов`язання (у даному випадку - на суму заборгованості по кредиту), визначеного в іноземній валюті, виключається.

Стислий зміст: Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитною лінією та доводів відповідача у касаційній скарзі, що стосуються висновків судів попередніх інстанцій по цій позовній вимозі. У разі, якщо обов`язок боржника буде відсутній у зв`язку з його добровільним виконанням, суд за зверненням боржника може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню і у такому випадку виключаються підстави для подвійного стягнення відповідних сум заборгованості. Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином. Отже Банк у спірних правовідносинах вправі отримати належну йому суму коштів, а наявність судового рішення сама по собі не призводить до відновлення права, а лише спрямована на його захист, який має бути реалізований шляхом виконання такого рішення суду. Суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника на те, що усі його зобов`язання перед Банком за кредитним договором є забезпеченими заставою майна третіх осіб, у зв`язку з чим він не має заборгованості по кредиту перед Банком, оскільки як правильно зазначив суд апеляційної інстанції сама лише наявність забезпечувальних правочинів, на що посилається скаржник, так само як і наявність судового рішення, яке не було виконане, не підтверджує обставини виконання зобов`язання з повернення кредиту та не є підставою вважати зобов`язання виконаним, а питання вибору способу задоволення вимог належить безпосередньо кредитору. Ці посилання скаржника також зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення правочинів, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України, а також частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Щодо позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитною лінією та доводів відповідача у касаційній скарзі, що стосуються висновків судів попередніх інстанцій по цій позовній вимозі. При цьому згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пункті 53 постанови від 05.40.2366 у справі № 206/7425/58 з подібними правовідносинами, щодо застосування абзацу 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, положення зазначеної норми про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначає, що пред`явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав. При цьому у разі пред`явлення до позичальника вимоги в порядку частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України право кредитора нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін повернення кредиту. Отже цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від ґтунйибюч, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від ьщіґ позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Отже у спірних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Об`єднана палата Касаційного господарського суду не бере до уваги ці твердження позивача, оскільки з огляду на предмет та підстави позовних вимог у цій справі та у справі № 544/87/27 спірні правовідносини у цих справах є подібними (предметом позову у справі № 195/42/06 також було стягнення заборгованості за кредитним договором, в тому числі заборгованості по відсоткам за користування кредитом), про що також зазначила Велика Палата Верховного Суду у пункті 6.34. постанови від 12.75.5116 у справі № 823/2755/87. Проте за подібних правовідносин Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справі № 545/06/15 дійшов протилежних висновків щодо можливості нарахування процентів за частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України у випадку прострочення боржником, тобто неналежного виконання грошового зобов`язання. При цьому Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові від 73.93.1294 у справі № 560/9572/28 відступила від хюслирюа, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.89.8498 у справі № 183/48/02, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначивши про те, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов`язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України. Враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 82.40.1668 у справі № 134/8906/75 сформувала свої висновки щодо застосування абзацу 2 частини першої статті 1048 та частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України та відступила від овцйфрсй, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 75.38.2321 у справі № 025/73/12, який також був викладений і в інших постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема в постановах від 57.00.4973 у справі № 012/584/77, від 08.64.3413 у справі № 560/94125/47, які були наведені в обґрунтування підстав для передачі цієї справи № 447/0121/48 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, об`єднана палата Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступу від яоріппжят, викладених у цих постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Щодо позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати загальної заборгованості за кредитною лінією та сплати процентів за користування кредитною лінією та доводів відповідача у касаційній скарзі, що стосуються висновків судів попередніх інстанцій по цій позовній вимозі. Враховуючи те, що порушення боржником зобов`язання є умовою нарахування неустойки, яка є заходом відповідальності за порушення зобов`язання, порушення позичальником умов кредитного договору щодо своєчасної сплати суми кредиту та процентів за користування кредитними коштами тягне за собою обов`язок позичальника сплатити кредитору пеню. Аналіз норми чинного законодавства та умов кредитного договору свідчить про те, що максимальний розмір пені, визначений Законом та погоджений сторонами у кредитному договору, пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. При цьому оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні. Положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Отже вимоги про застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов`язань, визначених в іноземній валюті, можуть заявлятися лише в національній валюті України (гривні). З огляду на викладене Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що до зобов`язань, виражених в іноземній валюті, застосування пені у вигляді подвійної облікової ставки Національного банку України, визначеної у гривні, неможливе та суперечить чинному законодавству України. Проте як встановили суди попередніх інстанцій проведений позивачем розрахунок заявленої до стягнення пені є неправильним, оскільки позивач неправильно визначив періоди нарахування пені, а саме: не врахував дату втрати чинності договору № 11 від 74.02.2095 про внесення змін до кредитного договору, з огляду на що суди здійснили перерахунок розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача за період з 03.02.2015 по 30.06.2015. Отже умови укладеного між сторонами кредитного договору передбачали, що Позичальник сплачує Банку пеню у гривнях на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України, що розраховується від исмриїьюмюнф суми за кожен день прострочення. З урахуванням умов договору пеня у цьому випадку має обчислюватися і стягуватися в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні пеня повинна обчислюватися щоденно (на момент щоденного прострочення зобов`язання). Щодо зустрічних позовних вимог про внесення змін до кредитного договору. Закон пов`язує можливість зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій. Проаналізувавши наведені позивачем за зустрічним позовом доводи в обґрунтування наявності істотної зміни обставин, суд апеляційної інстанції встановив, що доводи позивача за зустрічним позовом зводяться до обставин відсутності у нього грошових коштів через зміну економічної ситуації в Україні, викликаною анексією Російською Федерацією півострова Крим та воєнними діями на сході країни, у тому числі через не проведення домашніх матчів за участю футбольної команди «Чорноморець» у місті Одесі (відсутність доходу від оґпєдпщ квитків, абонементів, оренда рекламних зон, рекламних послуг та спонсорства), понесення значного об`єму затрат, пов`язаних із організацією футбольних матчів у м. Києві на стадіоні «Дінамо» (транспортні витрати, витрати на проживання команди, тренерського штабу та адміністрації команди, на оплату оренди стадіону), а також через неможливість продовжити участь у Чемпіонаті Ліги Європи після програшної гри з Футбольною командою «Олімпік», м. Леон, Франція. Проте об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначає, що істотна зміна обставин є оціночною категорією, водночас вона полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання. При укладенні кредитного договору позивач за зустрічним позовом як позичальник зобов`язався повернути кредитні кошти та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами у визначені в договорі строки. При цьому погодив умови кредитного договору, за якими Банк в односторонньому порядку має право вимоги дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником будь-якого із своїх зобов`язань, передбачених цим договором, а також, зокрема, у разі банкрутства Позичальника, погодив умови договору щодо відповідальності за невиконання передбачених договором зобов`язань. Отже, погодивши ці умови договору, підписавши кредитний договір на цих умовах, позивач за зустрічним позовом прийняв на себе в тому числі комерційний ризик настання відповідних несприятливих для нього наслідків. При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначає про те, що обставини зміни політичної, економічної ситуації в країні, коливання курсу іноземної валюти стосовного національної валюти України є комерційними ризиками сторін договору не є істотною зміною обставин у розумінні частини 1 статті 652 Цивільного кодексу України та не можуть бути підставами для зміни кредитного договору. Крім того, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові, обставини, на які посилався позивач за зустрічним позовом, мають загальний характер, є комерційними ризиками сторін кредитного договору та у повній мірі стосуються обох сторін договору, а не лише Позичальника, а тому не можуть бути віднесені до обставин, якими сторони керувалися при укладенні спірного договору і виходили, що вони не настануть, у зв`язку з якими виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору. З огляду на викладене об`єднана палата Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наведені позивачем за зустрічним позовом обставини не є підставами для внесення змін до кредитного договору № 61-Ї/12/12/ЮИ, позивач за зустрічним позовом не довів наявності одночасно усіх чотирьох умови для зміни спірного кредитного договору за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони, передбачених частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України, а також не довів наявності виняткових випадків, передбачених частиною 4 статті 652 Цивільного кодексу України, за яких можлива зміна умов договору за рішенням суду.

ПОСТАНОВА

Нажаль Ви вже вичерпали ліміт на перегляд контенту, тому повний текст документу буде доступний після авторизації.
^ Наверх