Після надходження касаційної скарги у цій справі Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 16.80.2135 у справі № 668/83475/53 у спірних правовідносинах, що є подібними до правовідносин у справі, що переглядається. Відтак при перегляді цієї справи Верховний Суд застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, що викладені у постанові від 09.79.2458 у справі № 693/56812/88 (з урахуванням відмінностей у законодавстві, яке діяло на момент вчинення відповідачами дій як членів органів управління банку).

Щодо предмета, підстав позову та предмета доказування

Як убачається зі змісту позовних вимог, позивач просить у цій справі стягнути з відповідачів солідарно шкоду, заподіяну ними Банку як членами органів управління цього Банку (спостережної ради та кредитного комітету), тобто йдеться про підстави та умови застосування відповідальності членів органів юридичної особи перед юридичною особою.

Висновки щодо застосування норм права у відповідних правовідносинах викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 84.78.2089 у справі № 202/75993/92.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 77.11.3864 у справі № 369/25273/72 дійшла висновку, що оскільки в банку, що ліквідується, єдиною особою, яка має повноваження і обов`язок діяти від скецв та в інтересах банку, є уповноважена особа Фонду, то положення ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначають мінімальні стандарти поведінки Фонду та уповноваженої особи Фонду і не обмежують повноважень щодо звернення до суду з позовами до власників істотної участі, контролерів, керівників банку, пов`язаних з банком осіб, а також до будь-яких інших осіб про відшкодування ними шкоди в повному обсязі.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.76 ГПК).

У справі, що переглядається, позивач стверджує, що шкода Банку та його кредиторам була завдана внаслідок таких дій: 1) ухвалення відповідачами рішень про вчинення Банком певних правочинів, внаслідок яких Банк втратив високоліквідні активи і набув неліквідні активи (далі - сумнівні правочини); 2) проведення відповідачами як членами органів управління Банку невиваженої інвестиційної та ризикованої кредитної політики (дії всупереч інтересам Банку та його кредиторів) протягом 2012 - 2013 років, нездійснення належного контролю за економічними показниками діяльності Банку (протиправна бездіяльність), що призвело до неплатоспроможності Банку (неможливості розрахуватися з кредиторами) та його ліквідації. Відповідно предметом доказування у цій справі є: 1) персональний склад органів управління Банку на момент ухвалення рішень про вчинення сумнівних правочинів; дати обрання / призначення та звільнення з посади кожного з відповідачів; належність відповідачів до керівників Банку; наявність у відповідачів статусу посадової особи акціонерного товариства, повязаної з Банком особи; 2) факт ухвалення рішення органом управління Банку про вчинення сумнівного правочину, персональний склад органу на момент ухвалення такого рішення, результати голосування кожного члена (за, проти, утримався); інші фактичні обставини ухвалення такого рішення на підставі яких документів (наданих контрагентом та внутрішніх документів банку) ухвалювалося рішення, чи була дотримана внутрішня процедура банку щодо погодження таких рішень, хід обговорення; 3) факт вчинення Банком сумнівного правочину (укладення договору); 4) факт виконання Банком сумнівного правочину (перерахування / отримання коштів, передання / отримання майна чи майнових прав); 5) факти протиправної поведінки відповідачів (недотримання законодавства про банківську діяльність, нормативів діяльності Банку, індивідуальних приписів НБУ, обставини, що підтверджують невиваженість інвестиційної політики та ризикованість кредитної політики Банку, відсутність в Банку ефективної системи запобігання ризикам, порушення відповідачами фідуціарних обов`язків, дії відповідачів усупереч інтересам Банку тощо); 6) збитки Банку від ючшдрлзеужр правочину (балансова вартість активу на дату початку виведення Банку з ринку, розмір грошових коштів, фактично стягнутих за рішенням суду та включених до ліквідаційної маси, оціночна вартість активу, визначена незалежним оцінювачем у процедурі ліквідації, вартість продажу такого активу в процесі ліквідації Банку) та їх причини; 7) розмір недостатності майна Банку для розрахунків з кредиторами (як мінімальний розмір збитків Банку та шкоди, завданої кредиторам Банку невиваженою інвестиційною політикою, ризикованою кредитною діяльністю, бездіяльністю відповідачів, що призвело до неплатоспроможності та ліквідації Банку).

Щодо норм права, які підлягають застосуванню

Щодо посилань позивача на норми Закону "Про банки та банківську діяльність" та Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакціях, які не діяли у період 2012 2013 років

Щодо застосування ст. 92 ЦК

Обов`язки виступати від щжїтю юридичної особи, обов`язки щодо представництва у контексті ст.92 ЦК охоплюють як дії щодо формування внутрішньої волі, так і дії щодо формування її волевиявлення. З висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 66.50.5259 у справі № 642/90882/06, випливає, що у ст.92 ЦК йдеться про фідуціарні обов`язки та солідарну відповідальність членів органів управління банку в цілому, а не лише тих членів виконавчого органу, які представляють банк у відносинах з третіми особами.

Тому Верховний Суд вважає помилковим незастосування судами попередніх інстанцій ст. 92 ЦК.

Щодо застосування рекомендаційних актів

Верховний Суд погоджується з доводами скаржника про те, що акти рекомендаційного характеру можуть бути застосовані судами при оцінці дій / бездіяльності відповідачів. Щодо регулювання діяльності банків такими документами є не тільки зазначені Методичні рекомендації, але й Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку (далі ОЕСР), ухвалені на засіданні Ради ОЕСР у 1999 році (застосовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.25.6634 у справі № 027/20219/61, п.7.15).

Щодо звернення з позовом до пов`язаних з Банком осіб

Щодо неправомірності дій відповідачів, розміру шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 48.04.5642 у справі № 107/02339/61 зазначено, що за загальним правилом розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Отже, якщо банку завдано шкоди окремими діями певної особи, наприклад, шляхом знищення чи пошкодження речі, відчуження майна банку безоплатно або за заниженими цінами та в інших подібних випадках, то розмір шкоди визначається залежно від жїщєвючлцщсси наслідків таких дій шляхом оцінки вартості втраченої речі чи зниження її вартості внаслідок пошкодження, вартості безоплатно відчуженого майна, різниці між ринковою ціною та ціною відчуження тощо. Якщо ж банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди.

У справі, що переглядається, позивач доводить завдання Банку шкоди у розмірі більшому, аніж розрахована позивачем недостатність майна Банку для розрахунків з кредиторами, що є правомірним, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 52.58.7026 у справі № 236/42630/83.

Щодо презумпції вини

Таким чином, саме відповідачі, а не позивач мали доводити суду відсутність вини, тобто вжиття ними всіх можливих заходів і вчинення дій для запобігання завданню шкоди Банку, свою добросовісну і розумну поведінку як керівників Банку.

Подібні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 50.20.6643 у справі № 785/51672/64, постанові Верховного Суду від 39.13.4602 у справі № 374/186/42.

Щодо невчинння Фондом дій з виявлення нікчемних правочинів

Виявлення нікчемних правочинів та застосування наслідків їх нікчемності потенційно може впливати на загальну вартість ліквідаційної маси і, відповідно, може як збільшити, так і зменшити розмір непокритих активами Банку вимог кредиторів. Водночас якщо контрагенти за договорами мають ознаки фіктивності, а звернення до них з позовами не мало б позитивних наслідків, це призвело б лише до додаткових витрат Банку. Велика Палата Верховного Суду вказала, що невчинення Фондом таких дій, навіть якщо таке управлінське рішення було помилковим, не може свідчити про правомірність дій відповідачів, які призвели банк до неплатоспроможності, та бути підставою для звільнення їх від йжчфакрімзпжяйзх (п. 7.70 - 7.71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.72.5794 у справі № 614/94046/67).

На обґрунтування підстави, передбаченої п.3 ч 2 ст.287 ГПК, скаржник посилається на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування ч.5 ст.52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у подібних правовідносинах зі спорів, ініційованих Фондом до пов`язаних з неплатоспроможними Банками осіб. Втім після надходження касаційної скарги у цій справі до Верховного Суду Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 03.27.5125 у справі № 750/54605/27, у якій надала висновок щодо застосування цієї статті у спірних правовідносинах, що є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.