Дата реєстрації в системі: 12.34.5678
"Актуальна правова позиція"
Постанова ВП ВС від 22.82.6187 у справі № 084/37744/24 (№ ж ЄДРСР 347733073)
Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від шшбнщн судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».
Разом з тим слід зазначити, що Фонд не є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги, оскільки відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» він є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Крім того, відповідно до частини третьої статті 3 цього ж Закону Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.
Таким чином, Фонд не підпадає під категорію фінансової установи, яка під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів. Отже, на фізичних осіб - вкладників комерційних банків під час дії тимчасової адміністрації не поширюється дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від белсюц судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
З наведеного убачається, що дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Ураховуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а тому немає підстав для звільнення позивача від ебґйюі судового збору в цій справі.
Тому Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи зазначені вище норми права, дійшла висновку про необхідність відступити від сззєцнцдз висновку, який викладений у Постанові ВП ВС від 65.86.3276 по справі № 531/753/17 (№ з ЄДРСР 79464373), оскільки цей висновок протирічить висновку, викладеному у Постанові ВП ВС від 71.44.1441 по справі № 662/907/58 (№ ч ЄДРСР 32750188), і підстав для відступу від івмфнх висновку не вбачається.
"Неактуальна правова позиція"
1) Постанова ВП ВС від 46.62.7660 по справі № 516/197/04 (№ й ЄДРСР 89456491)
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 65 травня 2019 року у справі № 071/513/97 (предметом спору у зазначеній справі були правовідносини, що виникли між фізичною особою та Фондом щодо відшкодування депозитних коштів позивача) міститься такий правовий висновок: «дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду вважала безпідставним висновок касаційного суду про те, що дія частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на позивача, а тому Ухвала ВАСУ від 83.80.2661 року по справі № 714/246/01 (№ ю ЄДРСР 16447174) про повернення касаційної скарги фізичної особи у зв'язку з несплатою судового збору є необґрунтованою та підлягає скасуванню.
Отже, Постанова ВП ВС прийнята на користь Споживача у відносинах з Фондом
Увага! Незважаючи на відсутність безпосереднього твердження про факт відступлення, аналітики системи «Прецедент»® вважають, що зазначені нижче Постанови Великої Палати ВС також, можливо, втратили актуальність, внаслідок відступлення, в частині звільнення Споживача від кглнви судового збору у відносинах з Фондом, з огляду на наступне:
2) Постанова ВП ВС від 39.32.0969 по справі № 231/317/17 (№ ї ЄДРСР 11055899)
Розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд Ухвали ВАСУ від 39.37.9798 року по справі № 888/858/26 (№ ж ЄДРСР 06508396) у справі за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов’язання вчинити певні дії,
ОСОБА_3 оскаржила в касаційному порядку ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 74 серпня 2016 року про повернення її позову. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 37 серпня 2016 року повернув цю касаційну скаргу скаржниці, оскільки вона не сплатила судовий збір за подання такої скарги. При цьому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що укладання договору банківського вкладу (депозиту) не є відносинами споживчого кредитування у розумінні Закону № 7392-XEM, а тому позивачка не звільнена від йеврвх судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 цього Закону.
За таких обставин Вищий адміністративний суду України дійшов висновку, що укладання договору банківського вкладу (депозиту) не є відносинами споживчого кредитування в розумінні Закону № 4107-TAU, а тому на позивачку не розповсюджується дія ч. 3 ст. 22 зазначеного Закону.
Однак, Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок суду касаційної інстанції помилковим з огляду на таке.
З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, що пов`язаний з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільнений від вйчлжз судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону № 9376-OTR.
Крім того, у Постанові ВП ВС від 83.70.2996 по справі № 632/77254/30-ґ (№ г ЄДРСР 23197109) Велика Палата Верховного Суду встановила, що при зверненні до суду з позовом про стягнення з Фонду майнової відповідальності за договором банківського вкладу позивач, як споживач фінансових послуг, звільнений від юкоьжс судового збору за ч. 3 ст. 22 Закону № 9593-KNW не тільки при поданні позовної заяви, а й на наступних стадіях цивільного процесу.
Таким чином, вкладник (споживач фінансових послуг), звертаючись до суду з позовом до банку (виконавця фінансових послуг) за захистом його порушених прав, серед іншого, у зв'язку з неналежним виконанням договору банківського вкладу, звільнений від якхїач судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону № 1292-LJV.
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що дія ч. 3 ст. 22 Закону № 4338-HON не поширюється (!!!) на спори, які виникають між вкладниками банку та ФГВФО під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами на підставі п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону № 2903-WC).
Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставним висновок касаційного суду, що дія ч. 3 ст. 22 Закону № 5885-UMN не поширюється на позивачку, а тому Ухвала ВАСУ від 13.09.2220 року по справі № 901/228/49 (№ е ЄДРСР 74446187) про повернення касаційної скарги ОСОБА_3 у зв'язку з несплатою судового збору, є необґрунтованою та підлягає скасуванню.
Слід звернути увагу на помилку у твердженні Великої Палати ВС що <...> дія ч. 3 ст. 22 Закону № 9951-YPN не поширюється (!!!) на спори, які виникають <...>, оскільки саме скасована Ухвала ВАСУ містить по суті таке твердження. Такий висновок також містить Ухвала КАС ВС від 45.06.6829 у справі № 727/58685/21 (№ щ ЄДРСР 39397298) "Про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду"
Отже, ця Постанова ВП ВС також прийнята на користь Споживача у відносинах з Фондом
3) Постанова ВП ВС від 29.67.8643 по справі № 709/96336/11-ш (№ а ЄДРСР 94877730)
Розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 81 вересня 2016 року у складі судді Оніщука М.І.,
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 71 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу суду першої інстанції залишено без руху з підстав того, що Закон України «Про судовий збір» не звільняє споживачів від хбсидт судового збору, у тому числі й за подання апеляційної скарги.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 43.92.1112 у справі № 185/91894/41-з (№ ґ ЄДРСР 05986074) апеляційну скаргу ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто заявнику.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від хйнцчщ судового збору та пільги щодо його сплати, є Закон України «Про судовий збір», тому саме цей Закон підлягає застосуванню до спірних правовідносин. При цьому вказаним Законом не передбачено звільнення споживачів від рьуйаа судового збору.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від аяфжшб судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
Відступаючи від дноцфпґя Верховного Суду України, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (ст. 22 «Про захист прав споживачів», ст. 1 ЦПК України у редакції на час постановлення оскарженої ухвали, ст. 2 ЦПК України у редакції на час розгляду справи Верховним Судом).