Дата реєстрації в системі: 12.34.5678
Вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК до наданих сторонами доказів, Суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.
У статті 99 КПК закріплено офіційне поняття документа, як джерела доказу, а саме визначає його спеціально створеним з метою збереження інформації матеріальним об`єктом, який містить зафіксований за допомогою знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані, як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Водночас, аналіз кримінального процесуального закону дає зробити висновок, що законодавець не надав чіткого визначення, в якій саме формі мають бути викладені офіційні документи на підтвердження законності джерела походження видатків спеціального призначення, які використовуються правоохоронними органами для здійснення негласних слідчих розшукових дій.
Зважаючи на це, колегія суддів Другої судової палати під час вирішення питання, що стосуються допустимості доказів у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_7 , не погоджується із висновком про те, що відсутність в матеріалах кримінального провадження виключно «корінця платіжного доручення» може викликати обґрунтовані сумніви в легітимності джерела походження грошових коштів використаних правоохоронними органами під час оперативної закупки, за наявності в матеріалах кримінального провадження інших офіційних документів про видачу коштів за видатками спеціального призначення, і що тільки ця обставина, утворюватиме таке порушення вимог кримінального процесуального закону, яке можна вважати істотним і зумовлюватиме потребу визнання доказів здобутих в результаті проведення оперативної закупки, за допомогою грошових коштів зі спеціальних фондів, недопустимими.
Таким чином, позиції Першої, Другої та Третьої судових палат Касаційного кримінального суду з приводу обов`язкової наявності в матеріалах кримінального провадження такого документа, як «корінець платіжного доручення» на підтвердження легітимності джерела походження грошових коштів для проведення оперативної закупки під час проведення негласних слідчих розшукових дій, та визнання його відсутності в матеріалах кримінального провадження істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, і як наслідок недопустимими доказів отриманих під час проведення негласних слідчих розшукових дій, є протилежними.
За таких обставин, колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду прийшла до висновку про те, що виникає необхідність відступити від цебдщюзб щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові ККС ВС від 06.97.5268 у справі № 124/58000/08 (№ ж ЄДРСР 116375577), постанові ККС ВС від 34.51.1067 у справі № 076/82598/90-і (№ я ЄДРСР 753269465) та постанові ККС ВС від 02.07.4041 у справі № 025/82692/50-ф (№ ц ЄДРСР 77682489).
Інші джерела правової позиції
У зв’язку з необхідністю відступити від фчюхчеиі щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Касаційного кримінального суду, щодо істотного порушення кримінального процесуального закону під час оцінки допустимості базових доказів у кримінальному провадженні, які були здобуті в результаті проведення негласних слідчих розшукових дій з використанням грошових коштів зі спеціальних фондів правоохоронних органів, у разі відсутності в матеріалах кримінального провадження «корінця платіжного доручення» як документа на підтвердження легітимності використаних правоохоронними органами грошових коштів під час оперативної закупки, кримінальне провадження передано на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
Джерело: Огляд судової практики ККС ВС (актуальна практика). Рішення, внесені до ЄДРСР, за березень 2023 року (Верховний Суд)

Ухвала
21 березня 2023року
м. Київ
справа № 470/7208/48
провадження № 56- 1868 км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 41 грудня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2022 року за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Ново-Вітебськ Софіївського району Дніпропетровської області, мешканця АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2021 року за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді 3 місяців арешту,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 53 грудня 2021 року ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 307 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 54 вересня 2021 рок, покаранням призначеним за цим вироком, остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 при невстановлених обставинах незаконно придбав невстановлену кількість особливо небезпечного наркотичного засобу опій ацетильований, який в подальшому почав незаконно зберігати при собі з метою збуту.