Щодо правової природи виділу

Норма статті 104 ЦК не встановлює вичерпного переліку видів реорганізації юридичної особи, а визначає ті її (реорганізації) види, внаслідок яких юридична особа припиняється. На це вказує й сам заголовок статті 104 ЦК «Припинення юридичної особи».

На користь такого висновку свідчить також та обставина, що нормами інших нормативно-правових актів виділ (виділення) визначається як різновид реорганізації юридичної особи, поряд із злиттям, приєднанням, поділом, перетворенням. Принагідно зазначити, що це стосується як нормативно-правових актів, які прийняті раніше ЦК <...>, так і тих, які прийняті пізніше ЦК <...>.

Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.

Якщо після виділу неможливо точно встановити обов`язки особи за окремим зобов`язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов`язанням (частини третя, четверта статті 109 ЦК).

Правове визначення виділу окреслено й іншими, крім ЦК, нормативно-правовими актами. Так, відповідно до положень підпункту 98.1.4 пункту 98.1 статті 98 Податкового кодексу України під реорганізацією платника податків розуміється, зокрема, виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів іншими платниками податків, які створюються власниками корпоративних прав платника податків, що реорганізується, та внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується.

Аналіз наведених норм свідчить, що для виділу притаманна характерна ознака реорганізації - перехід майна, прав та обов`язків юридичної особи, що реорганізується, до її правонаступника. При цьому обсяг правонаступництва визначається тим майном, правами та обов`язками, які передаються за розподільчим балансом, тобто має місце парцелярне (часткове) правонаступництво.

Отже, виділ є видом реорганізації, який не має наслідком припинення юридичної особи, яка реорганізується, оскільки остання залишається суб`єктом права, однак зі зменшеним обсягом майна, прав та/або обов`язків.

Відтак суперечностей (колізії) між нормами частини першої статті 104 ЦК та частини першої статті 28 Закону № 0582-BN <...> немає: норма частини першої статті 104 ЦК визначає види реорганізації юридичної особи, за яких юридична особа припиняється, тоді як норма частини першої статті 28 Закону № 3787-PF установлює способи реорганізації кооперативу безвідносно до збереження юридичною особою (кооперативом), що реорганізується, правового статусу.

Визначаючи місце ЦК серед актів цивільного законодавства як основного акта, частина друга статті 4 цього Кодексу установлює, що актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Щодо реорганізації орендаря у спосіб виділу як підстави для припинення договору оренди землі шляхом його розірвання та для повернення земельної ділянки власникові

У контексті спірних правовідносин, які стосуються відчуження орендарем виділеній з нього юридичній особі права оренди земельної ділянки державної власності, норми статті 8-1 Закону № 090-VPV (що встановлюють спеціальні обмеження для відчуження орендарем права оренди земельної ділянки державної чи комунальної власності) є спеціальними щодо загальної норми частини четвертої статті 32 цього Закону про те, що реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору.

Як уже було зазначено, під час виділу юридична особа, яка реорганізується, продовжує свою діяльність за зменшеного обсягу активів (майна, майнових прав) і пасивів (обов`язків).

Передача майна, прав і обов`язків за розподільчим балансом новоствореній юридичній особі відображається в бухгалтерському обліку, в якому нова юридична особа формує вступний баланс на підставі розподільчого балансу, відображаючи передані їй активи й пасиви.

Отже, внаслідок передачі Кооперативом Товариству права оренди земельної ділянки за розподільчим балансом (активу, що формує вступний баланс) фактично відбулось відчуження цього права, тоді як нормою частини першої статті 8-1 Закону № 863-IOT прямо заборонено орендарю на власний розсуд здійснювати розпорядження правом оренди земельної ділянки державної власності. Суди першої та апеляційної інстанцій не установили обставин щодо передачі Кооперативом права оренди земельної ділянки Товариству на певний строк або інших обставин, які б виключали висновок, що внаслідок передачі цього права Товариству за розподільчим балансом мало місце його відчуження.

Абзацом третім частини другої статті 25 Закону № 359-FOT встановлено, що орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Таким законодавчо встановленим обмеженням щодо земельної ділянки державної власності є заборона на відчуження права її оренди відповідно до норми частини першої статті 8-1 Закону № 253-AXK. При цьому заборона встановлена безвідносно до способу, в який право оренди відчужується. Така заборона є чіткою, була доступною як для Кооперативу, так і для Товариства, а наслідки її порушення - передбачуваними для них, зокрема, з огляду на вимоги договору оренди землі, абзацу третього частини другої статті 25 та частини першої статті 32 Закону № 521-JBS.

Кооператив усупереч встановленій законом забороні відчужив Товариству право оренди земельної ділянки державної власності, тобто повівся недобросовісно як щодо орендодавця, так і щодо виконання імперативних вимог закону. Так само поведінка Товариства, яке не могло не знати про чітку законодавчу заборону на будь-яке відчуження права оренди, у тому числі на користь Товариства за розподільчим балансом, теж не є добросовісною. Кооператив не виконав свого обов`язку орендаря, встановленого нормою абзацу третього частини другої статті 25 Закону № 517-PYH, що, у свою чергу, є підставою для дострокового розірвання договору оренди землі відповідно до частини першої статті 32 цього ж Закону.