Інші джерела правової позиції

ВП ВС вказала на ефективні способи захисту прав подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу) у спорі про поділ спільного сумісного майна

Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення в таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення, тому заявлення окремо вимоги про визнання певних об’єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідними.

Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у справі про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ.

Сторони спільно проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет і вели спільне господарство в цей час. Протягом цього періоду на ім’я жінки придбано дві квартири, проте згодом вона продала одну з квартир без згоди позивача.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу позивача з відповідачкою; визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ; правочин про відчуження однієї з квартир без згоди позивача визнали недійсним.

Велика Палата ВС визначила, що рішення судів у частині вирішення як окремої вимоги встановлення факту спільного проживання підлягають скасуванню. Обґрунтування позиції щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження суд має навести в мотивувальній частині рішення, а в резолютивній – зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог. Встановлення юридичного факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу у спорі про поділ майна є підставою позову, а не самостійним способом захисту прав подружжя в такому спорі, який підлягає формулюванню як самостійна вимога.

ВП ВС погодилася з висновками судів про те, що спірні квартири є спільною власністю подружжя, оскільки вони набуті за час перебування позивача та відповідачки у фактичних шлюбних відносинах.

Позивач заявив також вимогу про визнання квартир спільним сумісним майном. Суди цю вимогу задовольнили.

ВП ВС зазначила, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна. Для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об’єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідними. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Щодо задоволення судами попередніх інстанцій вимог про припинення права спільної сумісної власності на спірні квартири ВП ВС вказала, що позивач не заявляв таких вимог, тобто суди вийшли за межі позовних вимог у цій частині. Задоволення вимоги про поділ однієї з квартир як спільної сумісної власності шляхом визнання за позивачем та відповідачкою права власності на її частину за кожним саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної сумісної власності на такий об’єкт. Тому в судів попередніх інстанцій не було підстав зазначати в резолютивній частині рішення про припинення такого режиму щодо спірних квартир. Крім того, ВП ВС раніше вже виснувала, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту.

Джерело: сайт Верховного Суду