Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ

13.07.2023 постановив рішення у справі «Головін проти України» (заява № XXXXXXXXX відповідно до якого встановлено порушення Україною міжнародних зобов`язань, а саме: пункту 1 статті 6 Конвенції щодо права заявника на вмотивоване рішення у його справі та статті 8 Конвенції щодо права на повагу до приватного життя.

ЄСПЛ насамперед вказав, що ситуація заявника та рішення, ухвалені на національному рівні у його справі, майже ідентичні ситуації та рішенням щодо заявників у рішенні у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine). Різниця полягає в тому, що у своєму рішенні щодо ОСОБА_1. Верховний Суд намагався розрізнити справу заявника і справу «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № XXXXXXXXX характеризувавши Конституційний Суд України насамперед як політичний орган, а не як суд у розумінні статті 6 Конвенції (пункт 14).

Зазначивши, що не може погодитися з такою характеристикою Верховного Суду щодо цього питання, ЄСПЛ вказав, що Верховний Суд, висловивши загальне твердження, що Конституційний Суд України є насамперед політичним органом, не прокоментував, як це конкретно стосувалося справи заявника, враховуючи, що його звільнили саме за порушення присяги судді.

У рішенні у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine, пункти 98-100) Суд визнав, що існувала певна різниця між нормативно-правовою базою, застосовною до суддів Конституційного Суду України та до суддів інших судів (у тому числі й таких, як заявник у рішенні у справі «Олександр Волков проти України»). Проте дійшов висновку, що на момент подій нормативно-правова база щодо суддів Конституційного Суду України не забезпечувала значно кращої передбачуваності у порівнянні із застосовною до інших суддів щодо питання, яка поведінка судді могла вважатися «порушенням присяги» згідно з українським законодавством.

ЄСПЛ виснував, що у цій справі [справа «Головін проти України»] відповідна нормативно-правова база є ідентичною [порівняно зі справою «Овчаренко та Колос проти України»]. Ніщо у цій справі чи в рішеннях на національному рівні не дозволяє Суду дійти висновку, який відрізнявся б від висновку, зробленого ним у рішенні у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine, пункти 101-110), а саме що відповідній нормативно-правовій базі бракувало необхідної чіткості та передбачуваності, а рішення на національному рівні, в яких воно застосовувалося у справі заявника, не були достатньо обґрунтованими.

Суд вказав, що стаття 28 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлювала функціональний імунітет для суддів Конституційного Суду України, визначаючи, що вони не мали нести юридичну відповідальність за результати свого голосування в цьому суді. З огляду на той факт, що пана Овчаренка та пана Колоса (як і пана Головіна - див. пункт 6) звільнили саме за результати їхнього голосування за Рішення [Конституційного Суду України] від 30.09.2010, питання, чи могло це положення Закону України тлумачитися як таке, що обмежувало обсяг відповідальності суддів за «порушення присяги», мало вирішальне значення та вимагало детального аналізу. Однак на момент подій у практиці чи іншому авторитетному джерелі не було роз`яснено цих питань (див. рішення у справі «Овчаренко та Колос проти України» (Ovcharenko and Kolos v. Ukraine), пункти 101 і 102).

Хоча за таких обставин зазвичай потрібен дуже детальний і чіткий аналіз, аби продемонструвати, що під час застосування Конституції України та законодавства всі відповідні аргументи було враховано, Верховна Рада України чи Верховний Суд такого аналізу не навели (там само, пункт 103). Ці міркування також цілком доречні в цій справі.

За таких обставин і, повторюючи, що він усвідомлює відповідний конкретний контекст ситуації та дискусійний характер рішення, у зв`язку з яким заявника було звільнено (там само, пункти 107 і 109), Суд визнав, що було порушено статтю 8 Конвенції.