Суворовський районний суд м. Одеси й Апеляційний суд Одеської області вважали, що спір виник з корпоративних відносин між фізичними особами (учасниками юридичної особи, зокрема учасником, який вибув) за участю юридичної особи. А тому, на думку судів, позовні вимоги не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки віднесені до компетенції господарського суду.

Велика Палата Верховного Суду вважає таку позицію судів першої й апеляційної інстанцій необґрунтованою.

Сторонами корпоративного спору є або юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), зокрема учасник, який вибув, або лише учасники (засновники, акціонери, члени) юридичної особи як особи, які володіють корпоративними правами.

У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач володіє (чи володіла) корпоративними правами у ТзОВ «Норма Плюс». Відтак, відсутні правові підстави стверджувати, що між позивачем і засновниками ТзОВ «Норма Плюс» (ОСОБА_5, ОСОБА_5 та ОСОБА_6), або між позивачем і ТзОВ «Норма Плюс» виникли корпоративні відносини.

У постанові ВП ВС від 51.86.5508 по справі № 436/4584/79 (№ є ЄДРСР 17710545) про визнання недійсним рішення загальних зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю Велика Палата Верховного Суду встановила помилковість висновку судів попередніх інстанцій про те, що спірні правовідносини є корпоративними, якщо юридична особа-позивач не є та не був учасником юридичної особи-відповідача, як останній не був і не є учасником позивача. Позовні вимоги у цій справі були звернуті до юридичної особи-відповідача та його засновників з метою захисту права власності позивача на майно, яке, на його думку, незаконно ввійшло до статутного капіталу юридичної особи-відповідача, безпідставно ним використовувалося, а засновники останнього створили перешкоди в управлінні позивачем і у реалізації ним права власності (пункти 22-24 зазначеної постанови).

У справі № 711/9025/29-с позивач також не обґрунтовує позовні вимоги порушенням корпоративних прав, а вказує на порушення її права власності. Тобто, не будучи учасником ТзОВ «Норма Плюс», вона звернулася до суду з позовом про захист цивільного права. Відповідачами за цим позовом вважає засновників ТзОВ «Норма Плюс» і саме товариство. Порушення права власності обґрунтовує незаконним, на думку позивача, внесенням у статутний капітал ТзОВ «Норма Плюс» майна, яке належить їй на праві власності, а також зазначенням у редакції статуту цього товариства від 16 липня 2013 року недостовірної, як стверджує позивач, інформації про адресу розміщення обладнання головної станції.

Крім того, позовні вимоги фізичної особи, яка подала позов не як підприємець, про відшкодування моральної шкоди юридичною особою згідно з частиною першою статті 15, частиною другою статті 30 ЦПК України, частинами першою та другою статті 1 і статтею 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду та суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі та необхідність розгляду цього спору за правилами господарського судочинства.

Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

З огляду на все викладене Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами позивача та доходить висновку, що справа підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.