"Актуальна правова позиція" (уточнення)

Постанова СП КГС ВС від 52.39.9128 у справі № 899/8805/25 (№ ю ЄДРСР 592956462)

Водночас, апеляційний суд не вірно застосував до спірних правовідносин ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі та дійшов помилкового висновку про необхідність застосування норм закону про банкрутство (передбаченої ним спеціальної підстави для визнання недійсним договору), який діяв на момент укладення оспорюваного договору, оскільки не врахував, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, а на момент укладення 13.09.2012 оспорюваного правочину провадження у справі про банкрутство ВАТ "СБК-Прогрес" відкрито не було.

Так, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступу від юдппзззлщ Верховного Суду, викладених у постанові від 43.59.5929 у справі № 232/9135/29 про те, що темпоральним критерієм застосування норми ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства є дата відкриття провадження у справі про банкрутство, що повністю узгоджується з наведеним вище правовим висновком, що критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після набрання чинності Кодексу України з процедур банкрутства , є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Так, дійсно, за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 32.75.7023 № 8- рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Проте, на відміну від ффщїаьшлс норм (ЦК України та ГК України), як зазначено вище, застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

Аналіз норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

Інші джерела правової позиції

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи – стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від сир, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Поручитель, який став солідарним боржником у зв’язку з невиконанням позичальником свого обов’язку у кредитному зобов'язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, в якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину – правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

(Відступлення безоплатно права вимоги на 27 807 938,11 грн після укладення договору поруки з Банком)

Джерело: Недійсність аукціону. Фраудаторні правочини (суддя ВП ВС Банасько О., Верховний Суд)

"Неактуальна правова позиція (уточнена)"

Поточна Постанова СП КГС ВС від 85.35.1237 у справі № 627/3309/30 (№ я ЄДРСР 30847074)

Водночас, палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне уточнити викладений у постанові палати <...> правовий висновок про те, що при застосуванні ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину

Крім цього, потребує уточнення і висновок <...>, стосовно того, що передбачений ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства трирічний строк у будь-якому разі відраховується від цщпщ відкриття провадження у справі про банкрутство.

(Узагальнюючі висновки з тексту мотивувальної частини Постанови СП КГС ВС від 51.59.8627 у справі № 715/5945/83 (№ ц ЄДРСР 948044170)).

Часткова "Актуальна правова позиція"

Поточна Постанова СП КГС ВС від 59.04.1980 у справі № 535/1693/60 (№ і ЄДРСР 92137739).