Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на висновки, викладені у постанові ВП ВС від 03.09.2019 у справі № XXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 87527961).

У вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо можливості за відсутності відповідного закону, який не приймається більше 14 років, комплексного застосування частини шостої статті 1176 і статті 1177 ЦК України та стягнення з держави майнової шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення як майну фізичної особи (що є правовою проблемою для судів цивільної юрисдикції), так і майну юридичної особи (що є правовою проблемою для судів господарської юрисдикції), якщо внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин (пункт 50 постанови ВП ВС від 03.09.2019 у справі № XXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 87527961).

Отже, Велика Палата Верховного Суду вже формулювала висновки щодо застосування статті 1177 ЦК України в контексті відповідальності держави України за шкоду, спричинену злочином.

Окрім того, вирішивши виключну правову проблему у справі № XXXXXXXXXXX Велика Палата Верховного Суду виснувала, що відповідно до статті 1177 ЦК України у держави України є обов`язок компенсувати шкоду саме фізичним особам.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у справі № XXXXXXXXXX відповідну шкоду завдано фізичній особі - підприємцю в процесі реалізації ним своєї господарської діяльності.

Натомість у справах № XXXXXXXXXXXX № XXXXXXXXXXXX № XXXXXXXXXXXX які розглядались судами цивільної юрисдикції та від правових висновків у яких вважає за необхідне відступити Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, позивачами є фізичні особи. Шкода цим фізичним особам задана не в процесі реалізації ними господарської діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також аналізувала подібне за своїм змістом правове регулювання відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, у постанові ВП ВС від 04.09.2019 по справі № 265/6582/16-ц (№ в ЄДРСР 86310215).

У пункті 31 вказаної вище постанови зазначено, що частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у редакції, що була чинною до 28.04.2023, передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 Закону «Про боротьбу з тероризмом» у редакції, що була чинною до 28.04.2023).

Велика Палата Верховного Суду у постанові ВП ВС від 04.09.2019 по справі № 265/6582/16-ц (№ в ЄДРСР 86310215) комплексно проаналізувала приписи статті 1177 ЦК України та статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у редакції, що була чинною до 28.04.2023, і виснувала, що з огляду на зміст вказаних приписів реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами. Більше того, у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 24.04.2014 у справі «Будченко проти України», заява № XXXXXXXX § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30.09.2014 у справі «Петльований проти України») (пункт 32 вказаної постанови).

У пункті 69 зазначеної вище постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у редакції, що була чинною до 28.04.2023, право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, з огляду на відсутність відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції об`єкт нежитлової нерухомості незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт.

Крім цього Велика Палата Верховного Суду зауважує, що приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09.06.2013, були предметом дослідження ЄСПЛ.

ЄСПЛ, дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у вказаній вище редакції та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № XXXXXXX і № XXXXXX (поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30.09.2014 у справі «Петльований проти України» (заява № XXXXXXXX і від 16.12.2014 у справі «Золотюк проти України» (заява № XXXXXXXXX