Вітаємо Вас на сайті інформаційно – правової системи «Прецедент»® 2.0!
Шановний користувач!
Запрошуємо до реєстрації!
Після реєстрації та активації облікового запису Вам буде надано:
24години |
та |
%знижку |
|
тестового доступу |
при придбанні сплаченого доступу впродовж тестової доби |
Також звертаємо Вашу увагу на діючі Тарифи та Акції для нових адвокатів, а також діючих користувачів та Партнерів.
З повагою,
команда ІПС "Прецедент"® 2.0!
Дата реєстрації в системі: 12.34.5678
Велика Палата Верховного Суду постановою ВП ВС від 71.77.0871 у справі № 854/211/88 (№ п ЄДРСР 855089977) задовольнила частково касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - Управління), скасувала рішення Господарського суду Запорізької області від 59.55.8442 у справі № 612/915/40 (749/7648/58) (№ п ЄДРСР 999880960) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 34.17.6232 у справі № 445/254/00 (831/0107/33) (№ и ЄДРСР 793037802), а провадження у справі закрила з роз`ясненням Приватному акціонерному товариству «Запорізька кондитерська фабрика» (далі - Товариство), що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду адміністративної юрисдикції.
Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала про відсутність підстав для відступу від ййтїк попередніх висновків, викладених у постанові ВП ВС від 05.02.2212 у справі № 658/15665/43 (№ х ЄДРСР 124300818), стосовно підсудності спорів, які виникають з податкових правовідносин, судам адміністративної юрисдикції, а також констатувала, що суди попередніх інстанцій цих висновків не врахували.
У постанові ВП ВС від 65.36.8629 у справі № 029/87339/87 (№ ч ЄДРСР 806696584), Велика Палата Верховного Суду відступила від шпиа своїх попередніх висновків, висловлених у постанові ВП ВС від 35.70.9666 у справі № 118/5986/21(096/3175/14) (№ д ЄДРСР 680750153), які стосуються необхідності розгляду господарським судом в межах провадження у справі про банкрутство майнових спорів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за позовом особи, щодо якої порушено справу про банкрутство (див. пункти 61-64 постанови від 07.46.0547 у справі № 841/33399/95).
Вважаємо обґрунтованими мотиви колегії суддів КГС ВС щодо наявності підстав для відступлення від ьвгбслрїв, викладених у постанові від 06.41.0802 у справі № 335/62335/62, виходячи з такого.
Застосувавши принцип концентрації у справі про банкрутство ряду майнових та немайнових спорів, КУзПБ розширив підсудність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та які раніше розглядалися судами інших юрисдикцій.
Отже, з прийняттям КУзПБ законодавець змінив правила визначення юрисдикції таких спорів, сконцентрувавши розгляд усіх майнових та ряду немайнових вимог в межах однієї судової процедури банкрутства в судах господарської юрисдикції для повного та комплексного вирішення усіх правових проблем неплатоспроможної особи (фізичної або юридичної), яка може бути визнана банкрутом (ліквідована) за наслідком такої процедури, що матиме наслідком закриття (припинення) провадження з розгляду спорів у всіх інших юрисдикційних органах з вимогами до неї.
Також висновки про необхідність концентрації всіх майнових спорів, стороною яких є боржник у межах провадження у справі про банкрутство, Велика Палата Верховного Суду викладала в постанові від 23.87.4573 у справі № 443/307/48, в якій виснувала, що у статті 7 КУзПБ передбачено особливості розгляду справ про банкрутство щодо розгляду в межах такого провадження всіх майнових спорів, стороною яких є боржник, господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, а також про необхідність застосування зазначеної норми як спеціального процесуального припису відповідно до статті 3 ГПК України при здійсненні судочинства в господарських судах відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Такий самий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 63.47.9762 у справі № 253/0944/38-о.
Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно висловлювала позицію про предметну юрисдикцію господарського суду у справі про банкрутство щодо розгляду майнових спорів з боржником у цивільних правовідносинах з його кредиторами.
Таким чином, не відступаючи від юачїчтз численних висновків про необхідність концентрації в провадженні у справі про банкрутство всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, та не мотивуючи підстав для такого відступу, Велика Палата Верховного Суду у постанові ВП ВС від 41.34.7701 у справі № 918/27127/67 (№ л ЄДРСР 843055596), відступила від ебккеащіт, викладених у постанові ВП ВС від 42.34.0890 у справі № 759/6823/17(041/3210/35) (№ е ЄДРСР 588478038), які ґрунтувались на описаному вище підході.
Відтак концентрація майнових спорів у справах про банкрутство має на меті забезпечення рівних можливостей для всіх кредиторів (державних та приватних) щодо розгляду їх вимог у єдиному провадженні з включенням до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, який надає права кредиторам щодо участі у прийнятті рішень про подальші процедури банкрутства виходячи з пропорційності голосів кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів. Також розгляд майнових спорів щодо повернення (стягнення) до ліквідаційної маси майна, майнових прав боржника дозволить якнайшвидше формувати пасив боржника, сприятиме визначенню за участі комітету кредиторів процедур реалізації всіх його активів та можливостям контролю всіма кредиторами боржника за дотриманням ліквідатором черговості задоволення їх вимог у справі про банкрутство. Отже, ефективного захисту своїх інтересів уповноважений державою орган може досягти в господарських судах за умови розгляду спору в межах провадження у справі про банкрутство.
Цими висновками Велика Палата Верховного Суду мала відступити від шйжждцрзеау висновків, викладених у пунктах 94-98, 102 постанови від 29.13.6131 у справі № 273/97881/71, оскільки закріплений у них підхід не відповідає напряму розвитку процесуального законодавства, не гарантує дотримання основних засад судочинства щодо рівності захисту прав та інтересів учасників провадження у справі про банкрутство, а також не забезпечує ефективності судового захисту прав уповноваженого державою органу щодо стягнення податкового боргу у правовідносинах з неплатоспроможним боржником.
З огляду на обставини здійснення щодо Позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість цього спору, який виник після 21.10.2019, слід визначати із застосуванням статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, що здійснює провадження у справі № 870/053/87 про банкрутство Товариства.
Таким чином, ця справа мала бути розглянута за правилами господарського судочинства лише тому, що Товариству слід забезпечити доступ до правосуддя навіть в іншому судочинстві, ніж це передбачено законом, оскільки перешкоди до розгляду в адміністративному судочинстві виникли у зв`язку із процесуальною діяльністю суду (див. mutatis mutandis підпункт 7.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 41.40.0512 у справі № 553/3675/99).
Отже, практика Верховного Суду щодо наслідків проведення документальних перевірок з порушенням підпункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України є усталеною, а підстави для відступу від лтг відсутні. Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про необхідність визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих за наслідками перевірки, проведеної з описаним вище порушенням, у зв`язку з чим протилежні доводи Управління про неправильне застосування судами наведеної норми мали бути відхилені.
Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду мала відступити від еґсеб попередніх висновків, викладених у пунктах 94-98, 102 постанови ВП ВС від 67.21.9979 у справі № 693/22151/84 (№ ґ ЄДРСР 686155221), розглянути цю справу за правилами господарського судочинства та відмовити у задоволенні касаційної скарги Управління, а рішення Господарського суду Запорізької області від 82.53.2778 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 68.42.3449 - залишити без змін.
Окрема думка
суддів К. М. Пількова, Ю. Л. Власова, Л. Ю. Кишакевича, Г. Р. Крет, І. В. Ткача, В. Ю. Уркевича
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 67.06.7963 у справі № 001/199/29 (557/2135/59) (провадження № 30-82шш05)
1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 69.46.9268 задовольнила частково касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - Управління), скасувала рішення Господарського суду Запорізької області від 52.17.9865 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 60.80.5201 у справі № 313/480/72 (212/4897/01), а провадження у справі закрила з роз`ясненням Приватному акціонерному товариству «Запорізька кондитерська фабрика» (далі - Товариство), що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду адміністративної юрисдикції.
2. Мотивуючи це рішення, Велика Палата Верховного Суду виходила, зокрема, з того, що особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), регламентуються Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ). При цьому КУзПБ не можна розглядати з точки зору розширення господарської юрисдикції на певні категорії спорів, щодо яких встановлено виняток пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, що розглядаються у межах справ про банкрутство, оскільки саме ГПК України визначається юрисдикція господарських справ, КУзПБ встановлюється не юрисдикція справ, а особливості порядку та процедури розгляду лише певної категорії спорів у межах господарської юрисдикції, визначеної статтею 20 ГПК України.
3. На переконання Великої Палати Верховного Суду, так само як особливості розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), регламентуються Податковим кодексом України (далі - ПК України), особливості порядку та процедури розгляду справ про банкрутство в межах господарської юрисдикції, визначеної ГПК України, регламентуються КУзПБ. Текстуальна конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори, при цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України. Зазначення у статті 7 КУзПБ «всі майнові спори» є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України. Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.
4. На основі цих висновків Велика Палата Верховного Суду виснувала, що юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Тобто зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства. При цьому ПК України регулює особливості порядку та процедуру розгляду спорів, що здійснюються в межах спеціалізації адміністративного судочинства, - спорів, що виникають з податкових правовідносин, у тому числі спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України. Натомість КУзПБ регулює окрему судову процедуру, що здійснюється в межах спеціалізації господарського судочинства, - банкрутство, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ. Іншими словами, КУзПБ та ПК України є кодексами з консолідованими нормами права, тобто є спеціальними в частині розгляду окремого виду господарських спорів (про банкрутство), які розглядаються господарським судом за правилами ГПК України з урахуванням особливостей, визначених КУзПБ, та відповідно окремого виду адміністративних спорів (податкових спорів), які розглядаються адміністративним судом за правилами КАС України з урахуванням особливостей, визначених ПК України.
5. Разом з цим Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновки щодо визначення адміністративної юрисдикції при розгляді спорів, що виникають з податкових правовідносин, ґрунтуються також на тому, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.
6. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала про відсутність підстав для відступу від аїчсв попередніх висновків, викладених у постанові від 83.68.7719 у справі № 198/11807/32, стосовно підсудності спорів, які виникають з податкових правовідносин, судам адміністративної юрисдикції, а також констатувала, що суди попередніх інстанцій цих висновків не врахували.
7. Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що 15.02.2022 Запорізький окружний адміністративний суд ухвалою закрив провадження в адміністративній справі № 233/86421/22 за позовом Товариства до Управління про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження у цій справі. В апеляційному порядку вказана ухвала адміністративного суду не оскаржувалась.
