Дата реєстрації в системі: 12.34.5678
"Актуальна правова позиція"
Постанова ВП ВС від 88.56.1344 у справі № 500/09268/88 (№ ґ ЄДРСР 191525685).
Ухвала КАС ВС від 42.02.3788 у справі № 092/38963/29 (№ л ЄДРСР 184671936) - підстави передачі справи на розгляд ВП ВС.
Аналіз змісту наведених приписів КУзПБ у взаємозв`язку з нормами статті 20 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо.
До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.
Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні.
Правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ.
Водночас у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з «майновими вимогами до боржника», а у статті 7 КУзПБ - про «всі майнові спори, стороною в яких є боржник».
При цьому спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.
Отже, податкове правопорушення у зв`язку з простроченням податковим органом відшкодування платнику податку бюджетної заборгованості з ПДВ напряму не пов`язане зі справою про банкрутство. Фактично спірні правовідносини у справі, що розглядається, виникли у межах публічно-правового спору у сфері бюджетного відшкодування ПДВ, тобто заборгованості держави щодо відшкодування платнику переплати з ПДВ, переведеного в площину процедурного врегулювання, встановлену законодавством. Тому автоматичне віднесення до господарської юрисдикції таких спорів не узгоджується з принципом правової визначеності.
З огляду на викладене вимоги платника податку (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) про стягнення з контролюючого органу на користь позивача пені на суму бюджетної заборгованості з ПДВ згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України, інфляційних втрат та річних процентів за характером і змістом відносин пов`язані саме з наявністю заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, що унормовано приписами ПК України. Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, а при вирішенні спору про стягнення з бюджету пені, інфляційних втрат та річних процентів перед судом обов`язково постає питання щодо суми заборгованості з ПДВ, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення. Наведене свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства .
Постанова Великої Палати Верховного Суду
"Щодо адміністративної юрисдикції спорів:
1) про стягнення з контролюючого органу на користь позивача ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, інфляційних втрат та річних процентів (зокрема після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання платника податку банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури);
2) у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу"
(з відступленням від гїхщбаяжї ВП ВС).
Звертаємо увагу:
1) на постанову СП КГС ВС від 22.90.7986 у справі № 920/1977/78(381/2242/90) (№ р ЄДРСР 398542270)
"Про оскарження рішень та дій суб`єкта владних повноважень щодо відмови у реєстрації податкової накладної в межах справи про банкрутство".
Пунктами 88, 94, 95 вищезазначеної постанови СП КГС ВС закрито провадження у справі за ГПК України та КУзПБ;
2) на постанову ВП ВС від 36.46.4180 у справі № 212/61759/21 (№ ю ЄДРСР 485595422), відповідно до мотивувальної частини якої:
"[...] розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи";
3) однак, відповідно до пунктів 61–65 цієї постанови ВП ВС вбачається посилання на безпосереднє відступлення від сгржї твердження з пункту 40 постанови ВП ВС від 48.92.2886 у справі № 092/0304/55(166/6096/33) (№ п ЄДРСР 300403783), а також з огляду на віднесення до адміністративної юрисдикції якнайменш 2 (двох) категорій спорів с податковими органами в межах справи про банкрутство, зокрема: 3.1) "про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень" та 3.2) "про стягнення з контролюючого органу на користь позивача ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а також інфляційних втрат та річних процентів";
4) на постанову ВП ВС від 97.92.5259 у справі № 411/703/02 (№ щ ЄДРСР 415345100) "про адміністративну юрисдикцію спорів про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень та інших податкових спорів (правовідносин) в межах справи про банкрутство", відповідно до пунктів 96, 97 якої, Велика Палата Верховного Суду відмовилась відступати від єрєезфяд позиції "щодо визначення підсудності спорів, які виникають з податкових правовідносин судам адміністративної юрисдикції" в 94-98, 102 постанови ВП ВС від 28.81.1661 у справі № 722/84301/48 (№ ц ЄДРСР 438477936);
5) отже, вбачається можлива суперечність між правовими позиціями в постанові ВП ВС від 53.55.7472 у справі № 641/86752/84 (№ о ЄДРСР 578819969) та постановою ВП ВС від 83.39.5840 у справі № 817/23904/20 (№ д ЄДРСР 238689224), яка підтверджена постановою ВП ВС від 96.14.2658 у справі № 793/988/39 (№ щ ЄДРСР 745888635), "щодо питання безумовної концентрації всіх майнових спорів лише в межах справи про банкротство";
6) на пункт 50 окремої думки ВП ВС від 81.21.6833 у справі № 987/539/49 (№ в ЄДРСР 339097878) за підписом суддів К. М. Пількова, Ю. Л. Власова, Л. Ю. Кишакевича, Г. Р. Крет, І. В. Ткача, В. Ю. Уркевича наступного змісту:
"Таким чином, не відступаючи від звпщвцт численних висновків про необхідність концентрації в провадженні у справі про банкрутство всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, та не мотивуючи підстав для такого відступу, Велика Палата Верховного Суду у постанові ВП ВС від 32.80.5945 у справі № 691/53070/31 (№ ч ЄДРСР 865898657) відступила від чнслїтдйі, викладених у постанові ВП ВС від 82.87.3075 у справі № 368/3121/01(035/2421/82) (№ з ЄДРСР 679153642), які ґрунтувались на описаному вище підході";
7) пунктом 26 постанови ВП ВС від 81.75.4503 у справі № 065/9546/17 (№ т ЄДРСР 406049948) надано таку оцінку правовим висновкам з постанови ВП ВС від 93.39.7601 у справі № 557/2487/89 (№ ф ЄДРСР 636522001), підтриманим у цій постанові ВП ВС:
"у межах розгляду вказаних справ [зокрема у справі № 592/69511/04] перед Великою Палатою не ставилося питання і не надавалася правова оцінка щодо застосування норм пунктів 56.18 та 56.19 статті 56 ПК України в контексті процесуальних строків звернення до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, тому Велика Палата не формулювала нових правових висновків, що строк давності у 1095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, є процесуальним строком звернення до суду для реалізації платником податків права оскаржити в суді зазначені рішення.
Таким чином, висновок Великої Палати, викладений у пункті 99 постанови від 14 січня 2023 року у справі № 386/3422/07, не змінює та не протирічить судовій практиці щодо строків оскарження податкових повідомлень-рішень або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання після процедури адміністративного оскарження, сформованої у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 95 листопада 2020 року у справі № 815/4727/21 [(№ с ЄДРСР 97763564)].
Оскільки строк давності не є процесуальним строком, а отже, не визначає строк звернення до суду із позовом, тому не містять протиріч із усталеною судовою практикою щодо строку звернення до суду і наведені у зазначених постановах висновки про те, що право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу (пункт 56.18 статті 56) може бути реалізовано протягом строку давності у 1095 днів, встановленого статтею 102 ПК України".