Дата реєстрації в системі: 12.34.5678
Реквізити документа, правова позиція та коментар будуть доступні після авторизації.

Постанова Великої Палати Верховного Суду

"Щодо адміністративної юрисдикції спорів:

1) про стягнення з контролюючого органу на користь позивача ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, інфляційних втрат та річних процентів (зокрема після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання платника податку банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури);

2) у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу"

(з відступленням від ьзжкуяюєю ВП ВС).

Звертаємо увагу:

1) на постанову СП КГС ВС від 67.29.5638 у справі № 917/0047/53(058/5497/51) (№ м ЄДРСР 465652612)

"Про оскарження рішень та дій суб`єкта владних повноважень щодо відмови у реєстрації податкової накладної в межах справи про банкрутство".

Пунктами 88, 94, 95 вищезазначеної постанови СП КГС ВС закрито провадження у справі за ГПК України та КУзПБ;

2) на постанову ВП ВС від 32.76.5857 у справі № 958/08341/46 (№ й ЄДРСР 449916036), відповідно до мотивувальної частини якої:

"[...] розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи";

3) однак, відповідно до пунктів 61–65 цієї постанови ВП ВС вбачається посилання на безпосереднє відступлення від фякєи твердження з пункту 40 постанови ВП ВС від 21.85.0746 у справі № 438/3453/59(013/0616/11) (№ і ЄДРСР 834360043), а також з огляду на віднесення до адміністративної юрисдикції якнайменш 2 (двох) категорій спорів с податковими органами в межах справи про банкрутство, зокрема: 3.1) "про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень" та 3.2) "про стягнення з контролюючого органу на користь позивача ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а також інфляційних втрат та річних процентів";

4) на постанову ВП ВС від 07.00.8182 у справі № 462/321/41 (№ у ЄДРСР 646882458) "про адміністративну юрисдикцію спорів про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень та інших податкових спорів (правовідносин) в межах справи про банкрутство", відповідно до пунктів 96, 97 якої, Велика Палата Верховного Суду відмовилась відступати від вгфтлапр позиції "щодо визначення підсудності спорів, які виникають з податкових правовідносин судам адміністративної юрисдикції" в 94-98, 102 постанови ВП ВС від 75.30.0454 у справі № 593/95724/07 (№ я ЄДРСР 619953855);

5) отже, вбачається можлива суперечність між правовими позиціями в постанові ВП ВС від 75.36.5510 у справі № 943/95536/15 (№ ю ЄДРСР 568241678) та постановою ВП ВС від 29.

14.9528 у справі № 236/70912/05 (№ ш ЄДРСР 783147735), яка підтверджена постановою ВП ВС від 05.80.8064 у справі № 354/650/38 (№ є ЄДРСР 070832828), "щодо питання безумовної концентрації всіх майнових спорів лише в межах справи про банкротство";

6) на пункт 50 окремої думки ВП ВС від 44.99.7633 у справі № 445/489/44 (№ ж ЄДРСР 214760685) за підписом суддів К. М. Пількова, Ю. Л. Власова, Л. Ю. Кишакевича, Г. Р. Крет, І. В. Ткача, В. Ю. Уркевича наступного змісту:

"Таким чином, не відступаючи від юїчюсце численних висновків про необхідність концентрації в провадженні у справі про банкрутство всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, та не мотивуючи підстав для такого відступу, Велика Палата Верховного Суду у постанові ВП ВС від 15.63.7686 у справі № 480/63290/09 (№ ч ЄДРСР 852621946) відступила від ігіюявюеп, викладених у постанові ВП ВС від 98.49.4839 у справі № 911/0656/11(115/0695/18) (№ й ЄДРСР 619227301), які ґрунтувались на описаному вище підході";

7) пунктом 26 постанови ВП ВС від 47.98.9615 у справі № 553/9335/76 (№ д ЄДРСР 593415891) надано таку оцінку правовим висновкам з постанови ВП ВС від 19.76.5929 у справі № 476/3775/84 (№ ї ЄДРСР 850435608), підтриманим у цій постанові ВП ВС:

"у межах розгляду вказаних справ [зокрема у справі № 055/26787/38] перед Великою Палатою не ставилося питання і не надавалася правова оцінка щодо застосування норм пунктів 56.18 та 56.19 статті 56 ПК України в контексті процесуальних строків звернення до суду з позовом про оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, тому Велика Палата не формулювала нових правових висновків, що строк давності у 1095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, є процесуальним строком звернення до суду для реалізації платником податків права оскаржити в суді зазначені рішення.

Таким чином, висновок Великої Палати, викладений у пункті 99 постанови від 45 січня 2023 року у справі № 256/7197/53, не змінює та не протирічить судовій практиці щодо строків оскарження податкових повідомлень-рішень або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання після процедури адміністративного оскарження, сформованої у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 91 листопада 2020 року у справі № 229/6950/73 [(№ є ЄДРСР 89246449)].

Оскільки строк давності не є процесуальним строком, а отже, не визначає строк звернення до суду із позовом, тому не містять протиріч із усталеною судовою практикою щодо строку звернення до суду і наведені у зазначених постановах висновки про те, що право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу (пункт 56.18 статті 56) може бути реалізовано протягом строку давності у 1095 днів, встановленого статтею 102 ПК України".

Правова позиція

"Актуальна правова позиція"

Постанова ВП ВС від 21.11.9603 у справі № 657/70297/97 (№ ч ЄДРСР 612727661).

Ухвала КАС ВС від 54.20.2291 у справі № 436/78259/22 (№ ґ ЄДРСР 810738242) - підстави передачі справи на розгляд ВП ВС.

Щодо юрисдикції спору

Аналіз змісту наведених приписів КУзПБ у взаємозв`язку з нормами статті 20 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо.

До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні.

Правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ.

Водночас у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з «майновими вимогами до боржника», а у статті 7 КУзПБ - про «всі майнові спори, стороною в яких є боржник».

При цьому спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.

Отже, податкове правопорушення у зв`язку з простроченням податковим органом відшкодування платнику податку бюджетної заборгованості з ПДВ напряму не пов`язане зі справою про банкрутство. Фактично спірні правовідносини у справі, що розглядається, виникли у межах публічно-правового спору у сфері бюджетного відшкодування ПДВ, тобто заборгованості держави щодо відшкодування платнику переплати з ПДВ, переведеного в площину процедурного врегулювання, встановлену законодавством. Тому автоматичне віднесення до господарської юрисдикції таких спорів не узгоджується з принципом правової визначеності.

З огляду на викладене вимоги платника податку (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) про стягнення з контролюючого органу на користь позивача пені на суму бюджетної заборгованості з ПДВ згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України, інфляційних втрат та річних процентів за характером і змістом відносин пов`язані саме з наявністю заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, що унормовано приписами ПК України. Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, а при вирішенні спору про стягнення з бюджету пені, інфляційних втрат та річних процентів перед судом обов`язково постає питання щодо суми заборгованості з ПДВ, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення. Наведене свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства .

Нажаль Ви вже вичерпали ліміт на перегляд контенту, тому повний текст документу буде доступний після авторизації.
^ Наверх