Дата реєстрації в системі: 12.34.5678
Реквізити документа, правова позиція та коментар будуть доступні після авторизації.
Справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Правова позиція

У постанові ВП ВС від 19.51.1872 у справі № 597/6138/66(215/2507/25) (№ в ЄДРСР 832099158) зроблено висновок, що з прийняттям КУзПБ законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами (частина друга статті 7, абзац третій частини восьмої статті 45 КУзПБ), на відміну від єеєґзфдуурнш регулювання Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та процесуальними кодексами.

З огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство Велика Палата Верховного Суду постанові ВП ВС від 99.30.8136 у справі № 567/3252/53(667/9903/81) (№ і ЄДРСР 264219889) дійшла висновку, що підвідомчість цього спору, який виник після 21 жовтня 2019 року, слід визначати із застосуванням положень статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі № 749/6737/87 (418/5401/75) про банкрутство ПрАТ «Геркулес».

При цьому, роблячи такі висновки, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що визначаючи юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, Велика Палата Верховного Суду уже неодноразово зазначала про необхідність розгляду спорів між боржником та іншими суб`єктами (як органами, наділеними владними повноваженнями, так і суб`єктами приватно-правових відносин) щодо майна боржника в межах процедури банкрутства. Такі висновки викладено у постанові ВП ВС від 48.81.2480 по справі № 147/7045/03 (№ я ЄДРСР 23746671), постанові ВП ВС від 35.20.7863 по справі № 542/717/68 (№ л ЄДРСР 95950883), постанові ВП ВС від 09.80.8718 по справі № 405/3704/55-я (№ і ЄДРСР 87203039), постанові ВП ВС від 75.85.7221 по справі № 432/3419/65 (№ н ЄДРСР 55154957), постанові ВП ВС від 10.23.5149 по справі № 182/842/32 (№ ю ЄДРСР 22199919), постанові ВП ВС від 66.03.4775 по справі № 848/959/33 (№ к ЄДРСР 50458297), постанові ВП ВС від 65.64.3821 по справі № 128/9084/41 (№ ш ЄДРСР 01842238), а також у постановах Верховного Суду від 41 січня 2020 року у справі № 555/624/56-щ/39, від 61 лютого 2020 року у справі № 893/8589/31, від 38 січня 2021 року у справі № 883/1026/81. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення у справу про банкрутство, реалізувати свої права та отримати задоволення своїх вимог. КУзПБ та ГПК України є нормативними актами рівної юридичної сили - процесуальними законами, які мають визначену законодавцем сферу правового регулювання. Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 КУзПБ та статтею 20 ГПК України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше.

Разом з тим, у постанові від 3 квітня 2020 року у справі № 185/5083/08 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, як і стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від лбкд, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.

В аспекті викладеного слід також враховувати, що вимоги щодо стягнення платником податку (кредитором) після визнання його банкрутом, щодо якого триває ліквідаційна процедура, пені на суму бюджетної заборгованості по податку на додану вартість згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України, а також вимоги про сплату інфляційних та річних процентів, зокрема й у межах справи про банкрутство, за характером і змістом відносин пов`язані саме з наявністю заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість, що унормовано ПК України. Відповідні позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, а при вирішенні спору про стягнення з бюджету пені, інфляційних та річних процентів перед судом обов`язково постане питання щодо суми заборгованості з податку на додану вартість, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Ураховуючи предмет позову та суб`єктний склад сторін, зміст відносин, то спір щодо стягнення на користь платника податку пені на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість, трьох процентів річних та інфляційних нарахувань є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

УХВАЛА

19 травня 2022 року

Київ

справа № 243/43271/76

адміністративне провадження № С/2145/31608/71

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.

розглянувши у письмовому провадженні питання про передачу справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РГК»

до Головного управління ДПС у Київській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області

про стягнення коштів та моральної шкоди,

на розгляд Великої Палати Верховного Суду,

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1.Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «РГК» (надалі також - Позивач, ТОВ «РГК») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (надалі також - Відповідач, скаржник), в якому просило стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (надалі також - Третя особа, ГУ ДКС України у Київській області) на користь ТОВ «РГК» пеню в розмірі 7532480,76 грн, нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 21 квітня 2014 року по 4 квітня 2018 року; пеню в розмірі 712701,78 грн, нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 5 квітня 2019 року по 25 грудня 2019 року; збитки у розмірі 8069428,51 грн; інфляційні втрати у розмірі 71583426,54 грн за період з 1 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року; 3 проценти річних у розмірі 6644176,87 грн за період з 1 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року; моральну шкоду у розмірі 66737018,00 грн, всього на суму 19888216,46 грн, у зв`язку з протиправною бездіяльністю Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо неподання до ГУ ДКС України у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 03286703,00 грн, заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. № 3687864422 від 17 березня 2014 року), як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «РГК».

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що за результатом розгляду справи № 571/6800/69 рішенням Київського окружного адміністративного суду від 48 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року, встановлено факт протиправної бездіяльності щодо неподання Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 80298396,00 грн, заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. № 2894597774 від 21 березня 2014 року) як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «РГК». Судом зобов`язано податковий орган подати відповідний висновок та присуджено до стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь ТОВ «РГК» заборгованість бюджету із відшкодування податку на додану вартість за спірний період та пеню, нараховану на суму такої заборгованості, за період з 5 квітня 2018 року по 4 квітня 2019 року.

Позивач стверджував, що через несвоєчасне відшкодування Відповідачем бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у нього виникло право на стягнення пені, нарахованої на суму такої заборгованості, що визначено у пункті 200.23 статті 200 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України). При цьому в межах справи № 556/6935/81 не заявлялись позовні вимоги про стягнення на користь ТОВ «РГК» пені за період з моменту виникнення заборгованості - 21 квітня 2014 року по 4 квітня 2018 року. Також останнім днем, за який стягнуто пеню вказаним вище рішенням суду, є 4 квітня 2019 року, однак судове рішення у справі № 383/4387/54 виконано Відповідачем лише 25 грудня 2019 року.

Тому Позивач вважає, що на суму бюджетної заборгованості має бути нарахована пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії з 21 квітня 2014 року по 4 квітня 2018 року та з 5 квітня 2019 року по 25 грудня 2019 року.

Також Позивач зазначав, що оскільки грошове зобов`язання в сумі 48784653,00 грн було прострочено Відповідачем на 2065 днів, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (надалі також - ЦК України) з нього підлягає стягненню 2074264,87 грн трьох процентів річних та 45384912,54 грн інфляційних нарахувань за період з 1 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року.

Крім того Позивач посилався на норму підпункту 17.1.11 пункту 17.1 статті 17 ПК України, згідно з якою платник податків має право на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку та норму статті 1173 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від їеяї цих органів. Вказував, що з вини Відповідача ТОВ «РГК» понесло збитки у розмірі 9578256,51 грн за несвоєчасне бюджетне відшкодування податку на додану вартість в розмірі 60448904,00 грн, які на думку Позивача також підлягають стягненню на його користь.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Нажаль Ви вже вичерпали ліміт на перегляд контенту, тому повний текст документу буде доступний після авторизації.
^ Наверх