У постанові ВП ВС від 21.09.2021 у справі № XXXXXXXXXXXXXXXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 100359355) зроблено висновок, що з прийняттям КУзПБ законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами (частина друга статті 7, абзац третій частини восьмої статті 45 КУзПБ), на відміну від попереднього регулювання Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та процесуальними кодексами.

З огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство Велика Палата Верховного Суду постанові ВП ВС від 21.09.2021 у справі № XXXXXXXXXXXXXXXXXXXXXXX (№ в ЄДРСР 100359355) дійшла висновку, що підвідомчість цього спору, який виник після 21 жовтня 2019 року, слід визначати із застосуванням положень статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі №905/2030/19 (905/1159/20) про банкрутство ПрАТ «Геркулес».

При цьому, роблячи такі висновки, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що визначаючи юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, Велика Палата Верховного Суду уже неодноразово зазначала про необхідність розгляду спорів між боржником та іншими суб`єктами (як органами, наділеними владними повноваженнями, так і суб`єктами приватно-правових відносин) щодо майна боржника в межах процедури банкрутства. Такі висновки викладено у постанові ВП ВС від 15.12.2020 по справі № 904/1693/19 (№ в ЄДРСР 95439649), постанові ВП ВС від 18.02.2020 по справі № 918/335/17 (№ в ЄДРСР 88138141), постанові ВП ВС від 15.01.2020 по справі № 607/6254/15-ц (№ в ЄДРСР 87115553), постанові ВП ВС від 19.06.2019 по справі № 289/2210/17 (№ в ЄДРСР 82997487), постанові ВП ВС від 19.06.2019 по справі № 289/718/18 (№ в ЄДРСР 82997467), постанові ВП ВС від 12.06.2019 по справі № 289/233/18 (№ в ЄДРСР 82637251), постанові ВП ВС від 15.05.2019 по справі № 289/2217/17 (№ в ЄДРСР 81842018), а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі №921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі №910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № XXXXXXXXXXX Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення у справу про банкрутство, реалізувати свої права та отримати задоволення своїх вимог. КУзПБ та ГПК України є нормативними актами рівної юридичної сили - процесуальними законами, які мають визначену законодавцем сферу правового регулювання. Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 КУзПБ та статтею 20 ГПК України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше.

Разом з тим, у постанові від 7 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, як і стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.

В аспекті викладеного слід також враховувати, що вимоги щодо стягнення платником податку (кредитором) після визнання його банкрутом, щодо якого триває ліквідаційна процедура, пені на суму бюджетної заборгованості по податку на додану вартість згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України, а також вимоги про сплату інфляційних та річних процентів, зокрема й у межах справи про банкрутство, за характером і змістом відносин пов`язані саме з наявністю заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість, що унормовано ПК України. Відповідні позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, а при вирішенні спору про стягнення з бюджету пені, інфляційних та річних процентів перед судом обов`язково постане питання щодо суми заборгованості з податку на додану вартість, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Ураховуючи предмет позову та суб`єктний склад сторін, зміст відносин, то спір щодо стягнення на користь платника податку пені на суму заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість, трьох процентів річних та інфляційних нарахувань є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.