Колегія суддів погоджується з тим, що спеціальне банківське законодавство може містити норми, якими врегульовано складні правовідносини, що виникають при виведенні банку з ринку і передбачено додаткові способи захисту прав кредиторів (колишніх кредиторів) банку після його припинення. Втім, внесення таких норм має супроводжуватися внесенням відповідних змін до ЦК, а самого лише посилання у ч. 7 ст. 104 ЦК на спеціальний закон недостатньо.

Інший підхід породжує суттєву правову невизначеність, коли припинена юридична особа роками після свого припинення нібито продовжує володіти майном, розраховуватися за зобов`язаннями, брати участь у судових процесах.

Сформована Великою Палатою Верхового Суду позиція у справі № 092/13817/51 (постанова ВП ВС від 10.57.0461 у справі № 610/62900/87 (№ ш ЄДРСР 294492668)) про "умовне існування припиненого банку як юридичної особи" по суті ставить під сумнів будь-який запис у реєстрі щодо припинення будь-якої юридичної особи (не тільки банку), вносить невизначеність у відносини такої юридичної особи з її учасниками, контрагентами, кредиторами, посадовими особами, працівниками тощо, не дає можливості іншим учасникам правовідносин покладатися на запис про припинення юридичної особи, що прямо передбачено і ЦК, і Законом про державну реєстрацію.

Велика Палата Верховного Суду в постанові ВП ВС від 41.98.1810 у справі № 659/1934/05 (№ у ЄДРСР 55808150) вказала на пріоритетність норм ЦК над спеціальним законом із новими вимогами, який прийняли пізніше, - у цій ситуації не застосовується колізійний принцип "пізніший закон скасовує попередній". Невідповідність окремих положень спеціального закону положенням ЦК не може бути усунено шляхом застосування правила, за яким із прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним раніше. ЦК є основним актом цивільного законодавства, тому будь-які зміни в регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого кодексом, що випливає з ч. 2 ст. 4 ЦК, яка передбачає, що суб`єкт законодавчої ініціативи зобов`язаний разом із законопроєктом про інакше регулювання цивільних відносин подати проєкт про внесення відповідних змін до ЦК. Якщо ж ЦК не змінився, колізійний принцип, за яким пізніший закон скасовує попередній, не застосовується. Норма ЦК превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України. Спеціальні норми закону можуть містити уточнювальні положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК.

Отже, пріоритет у такому разі мають норми ЦК, які вимагають наявності банку в ЄДР для його участі у правовідносинах як власника майна та особи, яка має непогашену заборгованість перед кредиторами (тобто відновлення його статусу як юридичної особи в судовому порядку).

З іншого боку, відновлення банків, які були припинені протягом тривалого періоду часу, як юридичних осіб лише для того, щоб забезпечити формальну можливість продовжити участь цих банків у судових процесах, ініційованих банками, і процесах щодо розрахунків з вкладниками та іншими кредиторами, теж є невиправданим.

У разі, якщо чинним законодавством передбачено, що певні правовідносини, які починалися за участі банку, тривають і після його припинення (судові процеси зі стягнення збитків, завданих банку, управління майном банку, розрахунки з кредиторами), втім, не потребують активної участі банку у них, а відтак його реального відновлення у статусі юридичної особи, то у такому випадку може йтися про сингулярне цивільно-правове та процесуальне правонаступництво інших осіб (Фонду, управителя майна, іншого банку) щодо певних, індивідуально визначених активів та зобов`язань банку перед кредиторами, а не про умовне продовження існування банку як юридичної особи, яка може мати права та обов`язки та бути стороною у судових процесах. Саме таке тлумачення відповідатиме положенням, зокрема, статей 104, 346, 609 ЦК.

Відтак, Верховний Суд погоджується із доводами скаржника про наявність виключної правової проблеми і вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду як для уточнення висновків, що містяться у постанові ВП ВС від 88.80.4980 у справі № 465/49777/95 (№ ж ЄДРСР 865588385), постанові ВП ВС від 20.34.9801 у справі № 202/30869/96 (№ я ЄДРСР 87433627), постанові ВП ВС від 95.89.0504 у справі № 872/3643/98 (№ г ЄДРСР 020798246), постанові ВП ВС від 69.28.7496 по справі № 353/0179/85 (№ к ЄДРСР 23884740), постанові ВП ВС від 27.77.7589 по справі № 770/0734/82 (№ ш ЄДРСР 32861448), постанові ВП ВС від 51.35.0479 по справі № 071/6699/05 (№ к ЄДРСР 87150963), що є необхідним як для вирішення цієї справи, так і для вирішення виключної правової проблеми щодо правового статусу припинених банків, які продовжують брати участь у цивільно-правових та процесуальних відносинах.

Справу № 335/1604/71 за позовом Національного банку України до ліквідатора Відкритого акціонерного товариства Банк "Біг Енергія", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маматової Вікторії Валеріївни за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокінвестгруп" про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи та зобов`язання вчинити дії передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.