Законодавство, в тому числі і КАС України, не містить визначення поняття «нововиявлені обставини», проте за своєю юридичною суттю нововиявлені обставини - це юридичні факти (фактичні обставини) справи, які мають істотне значення для вирішення справи по суті, існували в період первинного провадження і ухвалення судового акта, але не були і не могли бути відомі ні сторонам, ні третім особам, їхнім представникам, іншим учасникам адміністративного процесу, ні суду, за умови виконання ними всіх вимог закону для об`єктивного, повного і всебічного розгляду справи та ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.

З огляду на викладене можна виснувати, що сутність перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами - це встановлення наявності або відсутності нововиявлених обставин і повторний розгляд справи у разі їх встановлення з метою досягнення істини у справі.

Виходячи з положень частин першої, другої статті 365 цього Кодексу в поєднанні із наведеними вище законодавчими правилами повноваження суду на цей перегляд стосується лише тих рішень, якими закінчено розгляд справи та які набрали законної сили. Нововиявлені обставини, їхня фактична, юридична, доказова, змістовна природа спрямовані на зміну чи скасування визнаного раніше законного, обґрунтованого та справедливого судового акта з результатами розв`язання спору. Із логіки завдання стадії провадження за нововиявленими обставинами можна побачити, що ці обставини тим, що завжди стосуються суті спору, визначають, «наче вказують», що вони підлягають перегляду саме тією судовою інстанцією, яка розв`язала спір, її присуд набрав законної сили й таким чином здійснилося правосуддя, або тією судовою інстанцією, яка втрутилася в рішення суду по суті й ухвалила своє змінене чи нове судове рішення, яке набрало законної сили.

Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що у розумінні проаналізованих вище норм процесуального права саме в суді першої інстанції у проваджені за нововиявленими обставинами має переглядатися рішення цього самого суду, якщо заявлені нововиявлені обставини стосуються висновків і розсуду цього суду в частині, яка за наслідками апеляційного чи касаційного перегляду залишилася без змін. У тому разі, якщо суди апеляційної чи касаційної інстанції змінять рішення суду першої інстанції по суті заявлених позовних вимог, то саме судові акти судів цих інстанцій можуть і мають бути предметом перегляду у провадженні за нововиявленими обставинами, оскільки в цій частині (по суті спору чи з інших підстав) рішення суду першої інстанції зазнало сутнісних змін або було скасовано.

Це означає, що якщо, приміром, суд апеляційної інстанції не вдався до дослідження та/чи переоцінки фактичних обставин, які встановив суд першої інстанції, а навпаки -погодився з обсягом, змістом, повнотою, належністю та достовірністю встановлених у справі обставин та зроблених на підставі сукупності цих обставин правових (юридичних) висновків, то у такому разі є підстави вважати, що суд другого інстанційного рівня не спричинився до формування нового чи зміненого судового рішення на підставі нових чи по-іншому оцінених фактичних обставин, на яке (судове рішення), з погляду автора заяви про перегляд справи за нововиявленими обставинами, могли вплинути і залишають свій вплив певні обставини, що існували і не були відомі суду, який вирішував спір про суті. Очевидно, що в описаній ситуації судом, який досліджував обставини справи, що стосуються суті спору, і не досліджував тих з них, які автор заяви про перегляд вважає нововиявленими, такими, що ймовірно існували на час розгляду судового спору, й, не без того, що могли вплинути на судове вирішення спору, - є суд першої інстанції.

Буквальне тлумачення змісту частини другої статті 365 КАС України в сенсі, що будь-яке втручання в судове рішення суду першої інстанції, що тягне його зміну, є процесуальним чинником, що впливає на визначення рівня суду, який має переглядати справу в провадженні за нововиявленим обставинами, не можна віднести до прийнятного та визначального, позаяк воно суперечить об`єктивному трактуванню цієї норми та меті запровадження інституту перегляду судових рішень за нововиявленими обставинам.

Розподіл судових витрат є процесуальним питанням, яке підлягає обов`язковому вирішенню судом за наслідками розгляду справи. Водночас зміна рішення суду першої інстанції, яка зумовлена виключно неправильним вирішенням чи невирішенням цього питання і залишенням по суті без змін рішення суду першої інстанції, не може вважатися прийняттям власного рішення по суті спору, а відтак не може бути підставою для застосування частини другої статті 365 КАС України.

У кожному разі треба визнати, що якщо суд апеляційної інстанції змінив судове рішення суду першої інстанції тільки в частині розподілу судових витрат, але залишив без зміни рішення по суті спору, то у розумінні частин першої та другої статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення, тобто до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, оскільки у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову та змінив це рішення лише у частині розподілу судових витрат, судом, який ухвалив рішення по суті спору і до компетенції якого належить здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, є суд першої інстанції, який ухвалив рішення по суті спору, а не суд апеляційної інстанції.

У разі, коли суд апеляційної інстанції змінив рішення суду першої інстанції у частині розподілу судових витрат, а у решті залишив без змін, судом, який ухвалив рішення по суті спору і до компетенції якого належить здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, все одно (однаково) є суд апеляційної, а не першої інстанції, попри те, що суд другої інстанції як суд факту та права не задіював своїх інстанційних процесуальних повноважень в частині дослідження та фактів і обставин справи, що мають значення для правильного, обґрунтованого та справедливого вирішення спору, й не ухвалював рішення про скасування або зміну рішення суду першої інстанції за наслідками апеляційного чи касаційного перегляду.